Кіт-рибалка

Якось пішов Кіт на річку рибу ловити і біля самого узлісся Лисицю зустрів.

Помахала Лисиця пухнастим хвостом і каже солодким голосом:

— Доброго дня, куме, пухнастий котику! Бачу, рибку ловити зібрався?

— Та ось хочу кошенятам моїм рибки принести.

Лисиця очі опустила і зовсім тихо запитує:

— Може, ти й мене пригостиш рибкою? А то все кури та качки.

Усміхнувся Кіт:

— Так тому і бути. Першу рибку тобі віддам.

— Не знаю, як тобі дякувати.

— Гаразд, гаразд.

Пішов Кіт далі, а Лисиця за ним підстрибом біжить і про себе шепоче:

— Перша рибка моя, перша рибка моя!

А тут з-за стовбура волохатої ялинки вийшов їм назустріч великий кошлатий Сірий Вовк.

— Здорово, братику! – прохрипів Вовк. — На рибалку тупаєш?

— Та ось, хочу кошенят…

— Ну а мені… рибки підкинеш, братику? А то все кози та вівці, цапки та барани… Мені б чогось пісненького!

Усміхнувся Кіт:

— Ну гаразд. Перша рибка Лисичці, а друга – тобі!

— Молодець, братику! Дякую!

— Гаразд, гаразд.

І пішли всі далі, до річки ближче. Крокує Кіт лісом, за ним Лиса підстрибом біжить, про себе шепоче: «Перша рибка моя, перша рибка моя!»

Вовк позаду шкутильгає, бурмоче:

— А друга моя! А друга моя!

Раптом із самої хащі вийшов Ведмідь.

Побачив Кота з вудкою, як зареве:

— Гей, синку! Ти що – рибу ловити?

— Ось хочу кошенят…

— Слухай, синку, невже мені, старому, риби не даси? Я до смерті люблю рибу! А то все бики та корови, з рогами та копитами…

Кіт усміхнувся в вуса, каже:

— Першу рибку я Лисиці обіцяв, другу Вовку, а тобі вже третя буде.

— Нехай третя, але щоб найбільша!

— Гаразд.

І всі далі пішли до річки ближче.

Попереду Кіт крокує, за ним Лисиця підстрибом біжить, за Лисицею Вовк крадеться, позаду всіх Ведмідь перевалюється.

—Перша рибка – чур, моя! – шепоче лисиця.

— А друга — моя… — бурмоче Вовк.

— А третя — ось така моя! — гарчить Ведмідь.

Так і прийшли усі до річки.

Зняв із себе Кіт мішок, поруч відерце поставив, став вудку розмотувати. Лисиця, Вовк і Ведмідь у кущах неподалік влаштувалися: своєї частки улову чекають.

Насадив Кіт на гачок хробачка, закинув вудку, сів зручніше і на поплавок дивиться.

Приятелі в кущах теж із поплавка очей не зводять. Чекають.

Лисиця шепоче:

— Ловись, рибка, велика та маленька…

Раптом поплавок здригнувся.

Лисиця ойкнула:

— Ой, моя рибка клює!

Поплавок на воді затанцював, застрибав; від нього кола на всі боки побігли.

— Смикай! Смикай! Тягни мою рибку! – Закричала Лисиця.

Злякався Кіт — смикнув. Блиснула сріблом рибка і з плеском пішла під воду.

— Зірвалася! – прохрипів Вовк. — Поспішила, дурна, крик зчинила… Ну, тепер моя черга! Моя вже не зірветься!

Насадив Кіт на гачок нового хробачка і знову закинув вудку.

Потирає Вовк лапи, примовляє:

— Ловись, рибка, велика і велика… Ловись…

Тут саме поплавок здригнувся і пішов гуляти по воді. Кіт вудлище вже в лапку узяв.

— Не смикай! – гарчить Вовк. — Дай рибі міцніше зачепитися.

Відпустив Кіт вудку, а поплавок раптом зупинився.

— Ось тепер тягни! – скомандував Вовк.

Кіт смикнув вудку – на кінці волосіні голий гачок бовтається.

— Дочекався, — хихикнула Лиса. – Твоя рибка усього хробака з’їла!

Кіт насадив на гачок нового хробака і втретє закинув вудку.

— Ну тепер тихо! — гаркнув Ведмідь. — Якщо мою рибку злякаєте — я вам!.. Ось вона!

Поплавок весь пішов під воду, волосінь як струна натягнулася: ось-ось обірветься.

— Хо-хо! — радіє Ведмідь. – Це моя! Як казав, найбільша!

Кіт ледь-ледь на березі тримається: рибина його у воду тягне.

Ось з води вже виринула страшна, вусата морда.

Це сом!

— Я перша, це моя!.. Не дам! — раптом заверещала Лисиця і кинулася в річку.

— Ні, пустуєш… Моя буде! — загарчав Вовк і пірнув за Лісицею.

Ведмідь на березі реве на все горло:

— Пограбували!.. Розбійники!

А у воді вже бій іде: Вовк та Лисиця один у одного рибу видирають.

Ведмідь не довго думав і з розбігу теж кинувся у воду.

Вода в річці, як у казані, кипить. Щоразу нагору чиясь голова вирине: то лисяча, то вовча, то ведмежа. Чого б’ються — невідомо. Риба вже давно втекла.

Усміхнувся Кіт у вуса, змотав вудку і пішов шукати інше місце. Де спокійніше.