Недоумкуватий працівник

Жили були чоловік і дружина, і був у них наймит, та такий недоумок, що не знали вони, як з ним бути.

— І навіщо нам цей хлопець? — сказав одного разу чоловік. — Ніякого від нього толку.

Запропонувала тоді дружина послати його на млин жито змолоти. А хлопець і каже:

— Я поки дійду забуду, навіщо ви мене послали.

— Не забудеш, – відповідає дружина. — Іди та повторюй: два мішки змолотити, два мішки змолотити.

— Гаразд, — сказав хлопець, попрощався і вирушив у дорогу.

Іде він і кричить:

— Два мішки змолотити! Два мішки змолотити!

Ішов він, ішов і прийшов до поля, а там чоловік жито сіє. Почув він, як хлопець кричить, і розсердився:

— Я два поля жита засіяв, а ти кажеш, що в мене тільки два мішки змолоти буде?

Схопив він хлопця і добре його відлупцював.

— А як мені говорити? – Запитує хлопець.

— А ось як: «Тягати вам не перетягати!» Пообіцяв хлопець, що так і зробить і пішов далі.

Іде він і кричить:

— Тягти вам не перетягати! Тягати вам не перетягати!

А назустріч йому дохлого коня везуть. Почули люди, що хлопець каже, розсердилися і знову відлупцювали його.

— У нас найкраща кобила здохла, а він каже — тягати вам не перетягати!

Попросив хлопець у них вибачення і знову питає, як йому говорити треба.

— А ось як: Таку кобилу везуть!

Пообіцяв хлопець, що так і зробить, і пішов далі.

Іде та кричить:

— Таку кобилу везуть! Таку кобилу везуть! А назустріч йому пишна процесія — бургомістрова дочка з вінчання їде. Люди навколо шапки зняли, кланяються до землі. А хлопець іде собі та кричить:

— Таку кобилу везуть!

Почули це стражники, що на зап’ятках карети стояли, зіскочили і за хлопцем навздогін. Схопили його, арештувати хочуть за те, що він перед усіма бургомістрову дочку кобилу обізвав. Попросив хлопець у них вибачення, вони його відпустили, тільки «ура» прокричати наказали, і сказали у таких випадках кричати:

— Ой, як весело!

Іде хлопець далі і репетує на все горло:

— Ой, як весело! Ой, як весело!

Аж раптом бачить — хата горить. А йому що? Він знай кричить собі:

— Ой, як весело!

Почули це люди, подумали, що він над їхньою бідою сміється, схопили його тумаків надавали. Попросив хлопець у них вибачення і знову питає:

— А як мені говорити треба?

— А ось як: “Води сюди!”

— Так і зроблю, — пообіцяв хлопець і пішов далі.

Іде він та кричить на все горло:

— Води сюди! Води сюди!

А на дорозі дві баби б’ються. У волосся одна одній вчепилися, б’ють одна одну, що сили мають, ніхто розняти їх не може. А хлопець повз  проходить та все кричить:

— Води сюди!

— А він правду каже! – сказали люди, принесли відро води та бабам на голови  вилили.

Ті одразу в різні сторони й розбіглися.

Ось нарешті й похвалили недоумкуватого наймита за пораду. А чи доніс він два мішки жита до млина, ми вже й не знаємо.