Кого злякалися

В хаті немає води, – сказала бабуся внучкам – піду на ріку, принесу.

Взяла бабуся відро й пішла по воду. Не встигнула бабуся піти, як захотіла й внучка піти по воду. Взяла внучка маленьке відерце й пішла за бабусею. Залишився в хаті Півень, і він теж захотів піти по воду. Взяв Півень малесеньке відро й пішов слідом за бабусею й внучкою. А у цей час зі своєї норки висунула голову Мишка, подумала-подумала – і теж вирішила піти по воду. Взяла Мишка відеречко, маленьке, як пальчик, і теж побігла до ріки.

Ось і зібралися вони усе на ріці. Набрали води й відправилися додому: спереду бабуся, за бабусею внучка, за внучкою Півень, а за півнем маленька Мишка.

На краю дороги росла яблуня, а під яблунею спав сірий Зайчик. Дув вітер і колихав верхівку яблуні. Раптом одне яблуко впало й вдарило

Зайчика по чолі. Підхопився Зайчик, стрибнув та й потрапив прямо бабусі під ноги. Злякалася бабуся, упала й усю воду пролила. Злякався й Зайчик. Побіг він із усіх ніг далі й наштовхнувся на внучку. Внучка також впала й усю воду пролила.

Злякався Зайчик ще більше, побіг ще швидше. Не помітив він, як зіштовхнувся з Півником. Закричав Півень, впустив відерко.

А маленька Мишка, як тільки побачила, що Зайчик біжить із усіх ніг, кинула своє відерце та й шусть у кущі.

Заспокоїлася бабуся, подумала-подумала та й каже про себе: “От щастя, урятувалася я від ведмедя!”

Задумалася й внучка й сказала про себе: “От щастя, урятувалася я від вовка!”

Подумав-подумав і Півень та й говорить: “От щастя, урятувався я від лисиці!”

А Мишка сидить у кущах, визирнути боїться й думає: “От щастя, урятувалася я від страшного кота!”

А у цей час бідний Зайчик усе біг і біг.

Прибіг він у ліс і зарився там у купі листя. Коли вже заспокоївся трохи,  подумав: Ну й змучився я! То за мною полювали, гналися за мною, кидалися  на мене!.. Ледь урятувався!