Котяча витівка

Струцюк Йосип

Гралися на березі кріт і кіт. У піжмурки, в пекаря, в черчика.

Ой на горі гречка,
Сидить зайчик,
Він ніжками чеберяє, —

затягнув кріт, і кіт йому підмурликував.
А коли сонце піднялося вгору й припекло, крота потягло на сон.

— Побався сам, котику-братику, а я трохи подрімаю, — сказав сусідові й ліг під кущем.

Нудно стало котові. Тиняється по лузі і все поглядає на крота, чи той не прокинувся, бува? Але кріт спав міцно, навіть носом підсвистував, як соловей.
Набридло котові чекати крота й вислуховувати його сонні пісеньки. «Давай, — думає, — покепкую з нього».
Обережно зняв сусідові з носа окуляри й почепив їх над самою водою на лозину. Він знав, що кріт боїться води й не наважиться полізти вгору за окулярами.

«Як не крути-верти, — втішав себе кіт, — а без мене тобі не обійтися».
Прокинувся кріт аж надвечір, протер очі, глипнув на світ — перед ним була ніч без місяця й зір. Почав навколо себе обмацувати траву — нема окулярів.

А кіт задоволено мурликав собі тихенько й хвостом поворухував.
І тоді кріт збагнув котячу витівку.
Як же йому бути без окулярів?

Кинувся вздовж і впоперек обнишпорювати луг. Заглядав під кожен кущик — і все намарне.
«А що, коли кіт заховав їх у землю? Неодмінно знайду!» — вирішив і ну ритися в землі.
Але що це? Кріт і втямити не може: невже в землі криється стільки личинок, різних черв’ячків, жучків, комах? Скільки шкоди від них! Та ж вони нищать городину, листя на деревах, плоди квітучих яблунь і слив.

— Ну, тримайтеся! — сказав і поліз у землю по шкідників.

Так захопився роботою, що й назавжди забув про котячу витівку і окуляри свої. Врешті-решт, під землею вони тільки заважали б йому.

Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:

4.9 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Поділіться з друзями:

Джерело:
“Гостинець від зайця”
Йосип Струцюк
м. Львів
1971 р.

Коментарів ще немає... Будете першим?
Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Зареєструватись:
Відновити пароль: