Коза

А ось ще якась історія трапилася з хелемським меламедом. (Меламед – учитель в початковій релегійній школі)

Якось після закінчення шкільного року в його гаманці опинився цілий капітал — десять дзвінких монет. Він довго сидів зі своєю дружиною і думав, на що використати ці гроші.

Нарешті жінка сказала йому:

— Вирушай, чоловіче мій, у містечко, яке славиться своїми козами, і купи козу. Недарма кажуть люди: «Коза у домі — достаток у домі».

Меламед послухався дружини, пішов і купив козу.

В дорозі, коли він вів козу додому, його застала ніч. Страшно стало меламеду на безлюдній дорозі, він звернув на заїжджий двір і вирішив там заночувати.

Коли меламед відпочивав за склянкою чаю, а коза його жувала в сараї сіно, до нього підсів господар заїжджого двору. Слово за слово, і вже за хвилину той знав, що його пізній гість — не хто інший, як хелемський меламед. Зрозумівши, який жарт можна з ним зіграти, господар пішов у сарай і замінив козу цапом.

На світанку, меламед зайшов у сарай, узяв за мотузку цапа і пішов своєю дорогою. Додому він прибув у чудовому настрої і, побачивши дружину, вигукнув:

— Доброго дня! Я привів тобі козу. Іди та подої її. Жінка взяла дійницю, вийшла надвір і бачить — перед нею не коза, а цап. І вона почала голосно лаяти цапа, свого чоловіка і весь божий світ, анітрохи не бентежачись тим, що її чують діти, учні меламеда.

Честь меламеда була задіта. Він схопився і поклявся, що одразу повернеться в містечко і на весь світ зганьбить зухвалого продавця, який наважився замість кози всунути йому цапа.

— Він мене ще впізнає! – кип’ятився меламед. Схопивши мотузку, прив’язану до рогів козла, він повів його в містечко, до чоловіка, який продав йому козу.

Дорогою він завернув на заїжджий двір, щоб розповісти господареві, які бувають на світі брехуни. Влучивши хвилинку, господар шмигнув у сарай і замінив цапа на козу.

Відпочивши трохи, меламед повів свою худобу далі. У містечку він швидко знайшов людину, що продала йому козу, і накинувся на нього з лайкою:

— Де твоя совість? Як ти наважився замість кози підсунути мені цапа?!

Той голосно засміявся і сказав:

— Дурна ти людина, а ще меламед. Хіба ти не бачиш, що то коза, а не цап?

Він покликав свою дружину, і та на очах у меламеда надоїла повний глечик молока. Меламеду стало соромно: даремно він, виходить, вилаяв людину. Взяв він козу і подався додому. В дорозі стемніло, і він завернув на заїжджий двір. А коли рано-вранці меламед повернувся додому, дружина виявила, що він знову замість кози притягнув цапа — це знову постарався господар заїжджого двору.

Жінка почала проклинати чоловіка та всю його рідню до десятого коліна, і знову у присутності його учнів. Розгніваний меламед присягнув, що тепер він неодмінно помститься дурисвіту. Він схопив мотузку і потягнув цапа до містечка. Дорогою, як і раніше, він зайшов на заїжджий двір і в містечко знову привів не цапа, а козу.

Знов посміявся з нього продавець і обізвав меламеда круглим дурнем, який не відрізняє кози від цапа. І він знову покликав дружину, щоб вона подоїла козу. Але меламед вирішив, що цього разу він не дасть так легко обвести себе навколо пальця:

—  Знаємо ми ваші штучки! – кричав він. — Бачили таких розумників! Я не повірю, що це коза, поки сам рабин разом із духовним суддею не засвідчить це.

Пішли до рабина, і той, разом із духовним суддею обстеживши з усіх боків тварину, у присутності всіх присутніх видав хелемському меламеду посвідчення, що це справді коза. Папір був підписаний усіма присутніми та скріплений печаткою рабина.

— Тепер я не маю до тебе жодних претензій, — сказав на прощання меламед колишньому власникові кози. — Вибач, що я мимоволі образив тебе.

Він узяв козу, посвідчення та пішов додому. По дорозі меламед зазвичай завернув на заїжджий двір. А коли назавтра він постав перед дружиною, виявилося, що й цього разу — на жаль! – Він привів цапа, а не козу. Дружина сплеснула руками і заплакала:

— О, кара господня ! Навіщо мені цап?

Тут уже меламед розсердився не на жарт:

— Дурна твоя голова! У мене є свідчення рабина і духовного судді, підписане ними та скріплене печаткою; у ньому йдеться, що це коза, а не цап.

Не минуло й десяти хвилин, як весь їх двір був повен народу. Одні кричали:

— Жінка має рацію! Це цап, а не коза. Всі ознаки очевидні.

Інші заперечували:

— Меламед має рацію! У нього ж на руках папір, де чорним по білому написано, що то коза.

Зрештою, меламед і його дружина, супроводжувані натовпом, повели цапа до хелемського рабина, щоб він обстежив тварину і виніс остаточне рішення.

Хелемський рабин почепив на ніс окуляри і три години поспіль вивчав тварину, а також видане меламеду посвідчення. Нарешті він ухвалив рішення:

— Має рацію, безперечно, меламед. Від народження це коза, що підтверджує видане за всією формою та знайдене у повному порядку свідоцтво. Але всевишній, мабуть, наказав, щоб кози, вступивши на хелемську землю, одразу перетворювалися на цапів.