Купець і біда

В одному королівстві жив-був багатий купець. Довго жив, добра наживав, у різних країнах бував і не знав, що таке біда. От одного дня узяв і повісив на своїй хаті дошку з написом: «Що таке біда?». Та, кажуть, не шукай лиха — само тебе знайде.

Проїжджав тією дорогою король, побачив дошку з написом і зайшов до купцевої хати:

— То ти не знаєш, що таке біда?

— Ні, не знаю. Я — купець.

Постояв король, подумав та й каже:

— Загадаю я тобі три загадки. Якщо відгадаєш їх — будеш жити, а не відгадаєш — голова тобі з плеч. Перша загадка: куди далі — в землю чи до неба? Друга: скільки зірок на небі? Третя: що я думаю?

Загадав король загадки, дав три дні строку на відгадування, сів у карету і поїхав. Не спить, не їсть купець, а журиться і не знає, що йому робити.

А на краю села стояв на посту солдат. Пішов купець до нього і розказав про свою біду. Вислухав солдат купця та й каже:

— Давай я переодягнуся в твою одежу, а ти постій замість мене на посту.

Згодився купець, став замість солдата на посту, а солдат переодягнувся і пішов до хати купця. От через деякий час приїжджає король і питає:

— Ну, відгадав мої загадки?

— Відгадав, — каже солдат.

— Куди далі: в землю чи до неба?

— В землю, — каже солдат, — бо коли на небі барабанять, то ми чуємо. А мій прадід як пішов у землю, то й досі нема.

— Добре, — каже король. — А другу загадку теж відгадав?

— Знаю, — каже солдат, і показав королеві торбу з піском. — У небі є стільки зірок, скільки піщинок у торбі.

— А ти правду кажеш? — питає король.

— Прошу, ваша величність, порахувати, якщо не вірите.

— Ну, добре, — каже король. — А тепер кажи, що я думаю.

— Ви думаєте, ваша величність, що я купець, а я є солдат.

З тих пір солдат став жити у купецькому домі, а купець, певно, й донині стоїть на посту.