Лев, змія і невдячний золотар

Жив собі один дроворуб. Якось, повертаючись із лісу до­дому з в’язкою дров на спині, підійшов він до криниці. По­клав дрова на цямрину, й заглянув усередину. А там — чоловік, змія та лев! Хоче лев з’їсти чоловіка, але боїться змії. Побачивши дроворуба, чоловік закричав:

– Ради Бога, допоможи мені!

Спустив дроворуб мотузок і витяг бідолаху з криниці. Опинившись нагорі, той сказав дроворубові:

– Проси в мене, чого хочеш! Звати мене Ханна, я — золотар, а знайти мене можеш на великому базарі.

Відповів йому дроворуб:

— Йди собі, і нехай Господь стелить тобі щасливу дорогу !

Потім попросився лев:

– Ради Бога, врятуй мене, чоловіче добрий!

Спустив дроворуб мотузок, витяг і звіра.

Вдячний лев мовив:

– Покажи мені свій дім, щоб я міг тобі віддячити.

– Дім мій біля міських воріт,— сказав дроворуб.

І лев пішов собі в лісові хащі.

Нарешті попросилася змія:

– Якщо ти врятував тих двох, то не покинь і мене в біді!

Спустив дроворуб мотузок і витяг змію. Зітхнувши по­легшено, вона сказала рятівникові:

– Візьми оці три волосинки з моєї голови. Коли настане скрутний час, спали одну волосинку — і я прийду до тебе.

Узяв дроворуб три чарівні волосинки, поклав їх у шапку, а змія поповзла своєю дорогою.

Приніс чоловік додому дрова, ліг спати, а вночі чує: хтось стукає в двері. Відчинив і побачив лева — звір волік йому корову. І сказав лев:

– Візьми собі мою сьогоднішню здобич!

Узяв корову дроворуб, частину продав, а частину спо­жив. Почав лев щоночі приносити дроворубові здобич: то вівцю, то барана, то корову.

Але якось злодії обікрали царську скарбницю й загуби­ли по дорозі торбу. Знайшов лев торбу з золотом, узяв та й приніс дроворубові.

Розв’язав дроворуб торбу, а там зливки золота. Наступ­ного дня він вирішив: «Візьму один зливок та й продам зо­лотареві, якого врятував з криниці».

Як задумав, так і зробив: пішов на базар і почав шукати Ханну-золотаря. Входить боязко до крамниці та й каже:

– Друже, я той дроворуб, що врятував тебе від смер­ті. Ти велів, щоб я приходив до тебе в скрутну хвилину. Маю оце зливок золота. Хочу продати його, бо нема в мене нікого, крім Бога та тебе!

– Дай-но мені подивитися на нього! — сухо сказав зо­лотар.

Узяв він зливок і зрозумів, що це золото — із царської скарбниці. І спитав дроворуба:

– Чи багато в тебе таких зливків?

– Аж п’ятдесят один,— признався дроворуб.

– Посидь трохи, я зараз же повернуся,— сказав золо­тар. А сам подався до царя.

– Довгих років тобі, володарю! Знайшов я твою про­пажу, а ось зливок золота з неї,— улесливо мовив золотар.

– Де ж решта? — поцікавився цар.

– У дроворуба,— відповів золотар і показав на дроворубову хатину.

Цар, не зволікаючи, послав вояків обшукати двір дрово­руба. Пішли вони, оточили двір і знайшли торбу з золотом. Схопили дроворуба, привели до царя, а тоді кинули до в’яз­ниці. Там жорстоко його катували, допитуючи:

– Де подів решту золота?

Плакав дроворуб:

– Більше в мене ніякого золота не було!

Якось, сидячи у в’язниці, згадав дроворуб про три воло­синки, що їх дала йому змія. Скинув шапку, дістав одну во­лосинку й спалив. Тієї ж миті з’явилася змія і спитала:

– Чого бажаєш, рятівниче мій?

– Врятуй мене від напасті! — заблагав дроворуб.

– Не бійся — мовила змія.— Завтра приповзу я в па­лац. Є в царя єдиний хлопчик. Заповзу в кімнату, де він спить, і обів’ю, припаду жалом до носика. Почнуть мене від­ривати, але я не піддамся. Якщо вбиватимуть, то я вжалю царського сина в носик, тут йому й смерть. А ти скажи вар­ті: «Я одірву змію». Коли покличуть тебе, скажи цареві: «Якщо я врятую дитину, ти повинен виконати всі мої ба­жання». Тоді й звільнять тебе.

Наступного ранку, як тільки зазоріло, зчинився в палаці страшний галас, забігали люди. Виглянув дроворуб і спитав у вартових:

– Що скоїлося?

Йому відповіли:

– Змія залізла вночі в палац, обвила царевича, і ніхто не може її одірвати від дитини.

Дроворуб і каже:

– Я можу врятувати царевича.

– Горе тобі! — вигукнули вартові.— Замовкни! Тут усі царедворці безпорадні, а що ти вдієш?

А царевич надривався від крику, бо дивився смерті в ві­чі. Минув полудень, настав вечір, і дроворуб знову каже вартовим:

– Підіть до царя й скажіть, що я одірву змію, а якщо не зумію, то нехай відрубає мені голову.

Переказали цареві дроворубові слова. Тоді цар і каже:

– Ведіть його!

Привели дроворуба в палац. Тут він звелів:

– Принесіть чотири хлібини та вісім варених яєць і вийдіть усі, щоб ніхто сюди не заходив!

Принесли йому чотири хлібини та вісім яєць. Зайшов дроворуб до кімнати, де була змія, і зачинив двері. Він був дуже голодний, то з’їв хліб та яйця. А тоді випустив змію через віконце, взяв хлопчика, приніс його цареві й сказав:

– Володарю! Ось твій син, здоровий і цілий!

– Проси в мене, чого хочеш! — вигукнув цар.

Дроворуб попросив:

– Збери усіх своїх суддів, я хочу їм дещо розповісти!

Зібрали поважних суддів, і цар спитав дроворуба:

– Що ж ти хочеш їм сказати?

– Хочу оповісти тобі, володарю, й поважним суддям незвичайну пригоду,— почав той.— Я бідний дроворуб, що заробляв по два піастри в день, чим і тримав на світі свою сім’ю. Якось, повертаючись з лісу, підійшов я до криниці, поклав на цямрину в’язку дров, щоб відпочити. Коли чую чийсь голос. Заглянув усередину й побачив там змію, лева та чоловіка. І попросився чоловік: «Урятуй мене!» Ім’я його Ханна-золотар. Витяг я його з криниці, а він і каже мені: «Я відплачу тобі за це добром!» Потім попросився і лев: «Урятуй мене!» І його я витяг, а потім і змію. Став лев що­дня приносити мені свою здобич: коли корову, коли вівцю, коли барана, а змія дала мені три волосинки, щоб я спалив їх, коли потраплю в скруту. Якось приніс мені лев торбу з золотом. Розв’язав я її, взяв один зливок і вирішив: «Віднесу до того, кого визволив від лева». Приніс я той зливок до Хан- ни, а він побіг до тебе, володарю, й сказав, що я обікрав твою скарбницю. Потрапивши у таку безвихідь, згадав я про три волосинки і спалив одну з них. Тут-таки з’явилася змія, і я розказав їй про своє горе. Сказала мені змія: «Я піду, обі­в’ю царевича, і ніхто не одірве меневід нього, крім тебе, а як ти одірвеш, тоді й помилує тебе цар». Так і сталося. Випус­тив я змію у віконце, а сам із хлопчиком прийшов до тебе.

– А чом ти не вбив змію? — спитав цар.

– Хіба платять злом тому, хто зробив тобі добро? — здивувався дроворуб.

– Гаразд, а тепер скажи, чого ти бажаєш?

– Мій володарю, хижий звір годував мене, змія вряту­вала мене. Тільки оцей клятий золотар, якого я врятував від смерті, замість віддячити мені, надумав погубити мене. Хочу, щоб звелів ти повісити нечестивця над тією самою криницею, з якої я його витяг.

Наказав цар вволити бажання дроворуба. Взяли золотаря та й повісили на дубі, що ріс над криницею.