Левіафан, лисиця та риби

Почув левіафан, владика риб’ячого царства, що лисиця найрозумніша з земних тварин. І захотілося йому стати таким самим розумним, як вона. Послав він до неї великих і сильних риб, наказавши їм викрасти лисячий розум і доставити йому.

Підпливши до берега, риби ще здалеку побачили лисицю і почали бити хвостами у воді. Лисиця помітила кола на поверхні і запитала риб:

– Що це ви тут робите біля самого берега

– Тебе чекаємо.

– Мене здивувала лисиця. – А навіщо я вам знадобилася

– Як, невже ти не знаєш, що наш повелитель-левіафан важко захворів, не сьогодні-завтра помре, і призначив тебе своєю єдиною спадкоємицею Слух про твій гострий розум дійшов до морських глибин, і левіафан хоче, щоб ти була царицею всього підводного царства.

– А як я дістануся до левіафан запитала лисиця.

– Сідай верхи на мене, – відповіла старша з риб, – і я миттю доставлю тебе. У нас ти заживеш щасливо, у багатстві та розкоші; скільки захочеш їстимеш,  скільки захочеш  питимеш, скільки захочеш спатимеш, жоден звір не посміє погрожувати тобі.

Від цих слів закрутилась у лисиці голова, і вона погодилася вирушити в далеку дорогу.

Коли риби опинилися далеко від берега, де високо здіймалися хвилі, лисиця злякалася:

– Милі рибки, – промовила вона, – зараз я у вашій владі, скажіть мені правду, що ви хочете зі мною зробити Куди ви мене повинні доставити.

– Зараз можна сказати їй все, – погодилися риби. – Наш цар Левіафан почув, що ти найрозумніша з усіх тварин. І він вирішив з’їсти твоє серце, щоб стати таким же розумним.

Лисиця здригнулася:

– Чому ж ви мені відразу цього не сказали? Знай я в чому справа, я б обов’язково захопила із собою своє серце. Які ви немудрі!

– А хіба твоє серце не з тобою здивувалися риби.

– Зрозуміло, що ні, – відповіла лисиця. – У нас, у лисиць, свої звичаї. Ми не носимо серце всюди з собою, а залишаємо його там, де ночуємо, і беремо тільки у разі потреби. А зараз, якщо воно вам потрібне, повернімося до берега. Я швиденько збігаю у свою нору, захоплю серце, воно заховано там у затишному містечку та подарую його левіафанові. Він щедро винагородить мене, і вас за старанність та розторопність.

– Ти добре кажеш, – погодилися риби і повернули до берега.

Лисиця вискочила на берег і почала перекидатися від радості.

– Навіщо даремно гаяти час сказали їй риби. – Поспішай, будь ласка, збігай за своїм серцем, і ми знову вирушимо в дорогу.

– Дурні, – сміючись, відповіла їм лисиця. Якби моє серце не було при мені, як би я врятувалась від вас і від левіафана.