Лисичка

Весною це сталося. Тепло стало в тундрі, ясно. Побігла маленька лисичка до моря подивитися: як там весною на морі?

А море на сонці блищить, різнобарвними вогниками переливається. Широкі хвилі біжать. На  хвилях крижини розгойдуються. Вверх вниз. Вверх вниз. Задивилась лисичка на море. Ой, як добре! Ой, як весело!

А повз птахи-гаги пливуть, на крижині гойдаються.

— Візьміть мене, я теж хочу погойдатися! — просить лисичка.

— Не можна тобі на хвилях гойдатися, – відповідають гаги. — Крижина тоненька, зламається. Ми піднімемося і полетимо, а ти впадеш у море і втопишся.

І попливли гаги на крижині далі.

Іде лисичка берегом, з моря очей не зводить. Бачить—птахи чайки на крижині гойдаються.

— Візьміть мене, я теж хочу погойдатися! – просить лисичка.

Взяли чайки лисичку на крижину. Разом з ними вона на крижині гойдається. Раптом подув вітер. Крижина тріснула і розсипалася на шматки.

Чайки піднялися і полетіли. А лисичка впала в море. До останньої шерстинки вимокла. Добре, що до берега допливла.

Вилізла на берег, одяг свій вичавила, вилила воду з чобіт, на сонечку сушиться. Тільки обсохла — повз кайру пливуть, на крижині гойдаються.

— Гей, лисичко, — кличуть кайри, — йди до нас!

А лисичка розпушила свій рудий хвіст пишніше і  каже:

—  Ні! Нам, лисичкам, море добре з берега. Не стану більше на крижині гойдатися!

Сказала так і в тундру втекла.