Лисичка – Хитричка і братики

-Пухнастий Хвостику! Руденький ! Глядіть, що це воно летить?» -кличе Лисичка-Хитричка своїх братиків лисенят.

Вона виставила свою мордочку з нори, потягла повітря носиком, чи немає небезпеки!

А тут диво: скрізь білі, летючі метелики. Летять, сідають на землю, на гілках, на кущиках! ..

Хитричка висунула цілу голову, щоб краще бачити. І ось на мордочку сів метелик…один, другий…Щось залоскотало -Хитричка злякалася, сховала мордочку в нору, а братики сміюься.

-Давай, я погляну, коли тобі лячно -завищав Руденький.

Хитричці стало ніяково, вискочила з нори, а за нею братики.

І побігли по білому сніжному килимі .

Вони ще ніколи не бачили снігу, аж оце вперше.

Дуже припали лисинятам до вподоби снігові метелики, тільки чому це вони так лоскочуть в лапки?

-Дивіться, скільки стежечок в лісі. Вчора ще їх не було – відізвався Пухнастий Хвостик.

-Не розберешся тепер ніяк у лісі! -додала Хитричка.

Обнюхали сліди на стежечках. Рішили, що ніхто небезпечний тудою не біг…Значить шлях безпечний…

Побігли.

-А де ділася водичка, що блищала вчора в ямці під ялицею? -запитав здивовано Руденький.

-І справді, де ділася?

-От, раз несподіванка»- подумали всі троє.

-Хіба ж це не тут?-оглянулися навколо.

-Тут, тут. Ось, бачите, зламана гілка висить, як і вчора!-запевняла Хитричка.

Нестерпіла, побігла під ялицю, де вчора була ямка, а в ямці водичка. Щось затріщало під нею, але Хитричка не злякалася: хвостом замела сніжок.

-Он водичка-і встромила носик та тільки стукнула ним об щось тверде.

За Хитричкою пішов Руденький а далі Пухнастий Хвостик. Лід не видержав :трісь,трісьі-зломився.

-Ось і водичка! А холодна, холодна.

Лисенята скупалися, повискакували на берег, стріпали росинки, посідали й дивляться:

Сніжинки падають, коливаються, сідають на водичку…топляться…

-Весело жити!-раділи лисинята . Дуже сподобалась їм зима. Сиділи А так ще довго, якби не білка-скачи -гілка :скакала по гілках, побачила лисинят і поздоровила:

-Добридень вам, з зимою!

Лисинята не знали що відповісти і засоромились.

А білка не погнівалася, бо чемна була. Стрибнула в дупло, винесла горішків сіла на гілочці, розкошлатила хвостик і їсть.

Побачив Руденький і слинка потекла.

-Я б щось з’їв – сказав голосно.

-І я б щось з’їла – повторила Хитричка.

-І я б щось з’їв! додав Пухнастий Хвостик.

-Так чому не придбали?-запитала білка й далі їсть, тільки лушпинки на землю падають.

-Нам ненька приносить, -ось, ось не видно! Побігла за курми.

-А що, як не принесе?-запитала білка.

-І справді»..А що, як не принесе?! -подумали лисинята.

Так і сталося: ненька не вернулася, мабуть попалася в пастку, або пси роздерли.

Побачили лисинята, що дарма їм ждати й самі вирішили промишляти.

-Ненька повернеться, або й ні , а їсти хочеться»

Побігли, зупинилися, розглядають… І знову побігли, хвостами сліди замітають.

Аж глип: куропатки! Ціла зграя порпається в снігу.

Лисинята присіли, підкрадаються, повзуть на животиках…

-Тільки клацнути зубами – і поласують»

Та куропатви чуйні: знялися і полетіли – пропав сніданок.

-Трудне життя- подумали всі трос.

Цілісінький день ганялися і нічого не роздобули. Щойно під вечір попалася їм ворона.

Стара була й жилава, та нічого ще не смакувало хм так, як ця ворона! .

Сніжинки падали як зранку, коливалися, сідали на землю, на гілках, на кущиках, та Хитричка і братики мов не бачили їх. Їм ніколи придивлятись тепер до сніжинок,— треба за життя боротись.