Лисиці

Кілька лисиць, полюючи спекотного
літнього дня, дуже спрагли. На лихо, поблизу
не було ні криниці, ні джерела. Надумали
вони піти напитися до Меандру. Та,
діставшися річки, побачи-| ли, що берег дуже
високий і крутий, а вода| мчить і вирує.
Спинилися лисиці, задума-і лися.

– Е-е-е, спробуй-но звідси напитися! – каже
одна.

– Отож-то й є! Гляньте – вода лютує! Аж
піниться! Ніяк і вступити в річку! –
притакнула друга. ;

– Жаль! – зітхнула третя.- Я вже конаю із
спраги!

– І я ось-ось зомлію. Але лізти туди – нема
дурних. Хоч би мене за царя обрали за це – не
полізу, – докинула інша.

– А ніхто й не пообіцяє тобі царства, ти й
так можеш утопитися, – засміялася подруга,
нахилившись над потоком. А підвівшися,
покрутила головою.

– Кому як, а мені аж моторошно!

І лисиці, стоячи на березі, почали
роздивлятися на обидва боки, чи нема де
спадистого [140]схилу, щоби дістатися води.
Але берег скрізь був крутий.

– Безталанні ми! – кажуть.- Кому ще випало
вмирати зі спраги, коли поруч стільки води?

Тоді одна молода лисичка, промітна та
жвава, що мала себе за велику розумницю й
любила хизуватися своєю кмітливістю,
почала з них глузувати.

– Безталанні! Хі-хі-хі! Вже б сказали, що
боягузи! Води злякалися, страшно їм
скупатися!

– А ти що, не боїшся? – спитала подруга.

– Я? Анітрохи! Чи ти думаєш, я така, як ви?

– Голубонько, – відказала їй літня лисиця,
– не боягузи ми, і це не раз доводили. Але ти
бачиш, яка скажена ця річка?

– Отож я й кажу, що боїтеся! – не вгавала та. –
Хіба ні?

То напийся сама, коли така розумна! –
вигукнула одна підстаркувата лисиця, якій
урвався терпець.

– А що ви думаєте? Нап’юсь тієї ж миті
шубовсть у річку! Стрімка течія підхопила
лисицю, закрутила й винесла аж на [141]
середину. А подруги, тільки-но вона виринула,
загукали з берега:

— Ти ж не тікай, не кидай нас! Подивись,
пошукай такого місця, де б ми могли
спуститися.

Та сміливиці було не до того. Вода мчала її
швидше й швидше не знати куди. Що її чекало?
Неймовірний жах пройняв лисицю.

— Егей! — гукали подруги.— Зроби нам
ласку, хоч оглянься та скажи що-небудь!

Але як озирнутися? Як відповідати? А проте,
щось треба було сказати, і, коли вода
підкинула лисицю, вона крикнула:

— Відповідь моя в морі! Оце я й пливу по
неї.

Здивувалися лисиці з такої мови, глянули
одна на одну.

Аж раптом з дерева долинув насмішкуватий
голос птаха:

— Вона пливе чи вода її несе? Ох, бідолашна,
терпить через свою голову! Хотіла бути
розумною там, де великого розуму не треба,
от і має! Вона може втопитися, але й досі
козириться, не хоче показати, яку дурницю
вчинила. Хотіла б опинитися на березі, та
пізно. Хіба що Зевс їй допоможе… [142]