Магія лаванди

Ця чарівна різдвяна історія перенесе вас у світ пригод, магії та тепла.

Цю казку авторка написала для свого маленького онука. Він і став головним героєм історії.

Андрійко разом із Чарівником і Лавандовою Феєю вирушає в подорож, щоб повернути радість та надію мешканцям похмурого острова.
Казка навчить дітей, що найбільше диво – це любов, яка дає сили, світло та справжнє диво у нашому житті.

Слухайте, читайте та проводьте затишні вечори разом!

Серденьку-онуку Андрійку: «Любов і є найбільше диво»

За вікном панувала зима. М’який білий сніг лагідно спускався на землю. Витончені сніжинки виплітали мереживо.

Наближалося Різдво. У затишній квартирі відчувалася особлива атмосфера. Вабила погляд ялинка, прикрашена фіолетовими й срібними кульками. Одна нагадувала мишку з квітковими вушками та закрученим тоненьким хвостиком.

Аромат свіжоспечених пирогів та духмяний запах лаванди заповнив кімнату. Ледь чутна різдвяна музика лунала з програвача. На столі красувалися святкові страви. Під ялинкою свого часу чекали пакунки в яскравих обгортках. Біля каміна вляглася пухнаста улюблениця сім’ї Кікуся. Вартовий вогню як домашній маяк освітлював кімнату. Відблиски палахкотіли та складались в яскраву мозаїку.

В кріслі зручно вмостився Андрійко і захоплено поглядав на ялинку. Його русяве волосся м’яко спадало на чоло.

Цей допитливий малюк, якому йшов четвертий рік, був бабусиним щастям й дідусевою радістю. Як енерджайзер, наповнював дім веселим сміхом. Ясні оченята завжди випромінювали цікавість. Варто лише помітити щось нове і чомучка вже поруч з безліччю питань. Рішучий хлопчик мав водночас ніжну душу.
Бабуся глянула на онука:
— А чи готовий ти, любий мій, до святкового дива?
— Авжеж! — вигукнув Андрійко й запитав, чому одна кулька не схожа на інші?

Він почув історію про кульку-оберіг з намальованими сердечками, створену з прозорих краплинок скла. У родині іграшку берегли як символ любові й захисту. Її передавали у спадок. Сім’я вірила: кожен, хто брав кульку в руки, отримував силу та підтримку предків.

Хлопчик помітив під ялинкою дивний букет з сухих дрібних квітів. Що воно таке? Бабуся повідала про чарівну лаванду, що виконує найзаповітніші мрії.

— Спробуй, візьми її в руки, побачиш, що буде!

Андрійко обережно взяв лаванду і вдихнув повільно й глибоко

— Я тут, щоб оберігати тебе, — прошепотіла квітка.

Тепло розлилося всередині, ніби обійми. Повіки хлопчика стали важкими, а він легким як пір’їнка.

Голос домашнього ватрища наказав:

— Рушай у подорож. Дива чекають!

Заплющивши очі, хлопчик опинився на борту корабля. Сивочолий Чарівник капітан гордо тримав стерно, Лавандова Фея стояла на палубі. Поруч по трапу бігла граціозна киця, а вертка мишка з підзорною трубою вилізла на оглядовий майданчик найвищої щогли.

— Ми вирушаємо на Острів марних сподівань. Це місце людей, які загубили радість і надію на краще. Давайте їх знайдемо! — промовила Фея.

Шлях мандрівників проліг через моря та океани. Три зірки вказували дорогу: Віра дарувала впевненість у майбутньому, Надія наповнювала серця оптимізмом, а Любов зігрівала душі.

Разом вони вели судно.

Корабель легко ковзав по блакитних хвилях. Він мав витончені вітрила. Посеред океану розпочався сильний шторм. Вітер гучно завивав. Хвилі здіймалися до небес. Андрійко злякався.

— Чарівнику, що робитимемо? — його голос задрижав від страху.

— Все гаразд, — запевнив малого капітан. — Нас у безмежних просторах постійно охороняє святий Миколай та стихії.

Невдовзі буря вщухла. Хвилі гойдали знесиленого птаха з поламаними крилами.

— Потрібно врятувати альбатроса! — оголосив керманич.

Кицюня опустила хвостик у воду так низько, щоб птах міг за нього вхопитись. Мишка шматочком парусини швидко перев’язала крила.

Лавандова Фея торкнулася чародійною гілочкою і білоспинний птах вмить одужав.

— Це справжня магія! — скрикнув буревісник і злетів у синю височінь.

Смілива команда звільнила дельфінів, які потрапили в розкинуті на глибині невидимі рибацькі сіті. Врятована зграя крутила у воді піруети та просвистіла вже знайоме:

— Це справжня магія!

Кожен на вітрильнику пильно вглядався в горизонт. Нарешті, ген на обрії, замаячив похмурий та сумний острів. Земля висохла на камінь, а повітря гірчило. Мешканці острова були мовчунами. Опущені очі й жодної посмішки. Вони носили темний одяг, мов тягар забутих мрій. Боялися світла й ховалися в хижах.

Мандрівники привезли на острів багато подарунків, навіть зелену ялиночку, як символ відродження життя.

— Не сумуйте, ми повернемо вам втрачену радість, — підбадьорив жителів жалібного краю Андрійко, хоча вони дивилися з недовірою.

Фея простягла лавандову гілочку, і люди несподівано почали посміхатися, а земля вкрилася барвами квітів.

— Це справжня магія! — вигукнули острів’яни, а в їхніх серцях розцвіла надія.

Лавандова Доброчинниця розповіла про Різдво. Свято, яке є більш значущим, ніж традиція. Це момент, коли чисті серця, ясні помисли й гарні справи перемагають суцільну пітьму. Коли світ нагадує людям про найдорожче. Коли кожен крок і слово має наслідки, а любов, як диво, оживає у серцях.

Капітан запропонував посадити на острові кущики лаванди. Гуртом прикрасили ніжним пурпуром місцину і закружляли навколо ялинки, наспівуючи:

Лаванда лагідно леліє мрії,
Дарує нам в Різдво надії.
Несе велику радість всім,
Любов, як дар, у кожен дім…

Мешканці Острова марних сподівань вперше за довгий час почувалися щасливими й вирішили наректи цю землю Островом здійснення мрій.

Коли Андрійко прокинувся, у вітальні було тихо. Гірлянда підморгувала хлопчику, граючись з ним у хованки. Андрійко задивився на перламутровий блиск. Йому здалося, що кожен вогник приховує якусь таємницю.

У двері подзвонили.

— То мама з татом! — Андрійко вибіг назустріч.

Він розповів про чарівні мандри батькам. Вони обмінялися теплими поглядами, дивлячись на радісного сина.

У Різдвяну щасливу годину родина зібралася за святковим столом, в царині страв та ласощів. Букет лавандового сухоцвіту з витонченими стеблами нагадав Андрійку про щось дуже важливе. Він обережно притиснув одну гілочку. У ту ж мить він звернувся до рідних:

— Я зрозумів! Найбільше диво на світі — це любов!

— Так і є, онучку, — бабуся поцілувала Андрійка. — Любов може створити та подарувати все. Незрима як повітря, вона робить світ яскравішим. Дає людині велику силу та крила. Жодні скарби світу не замінять теплих обіймів, ніжного слова чи доброго вчинку. Ось в чому справжня магія! Не в лаванді, а в люблячому серці того, хто її тримає в руках!