Маленький огірочок і бджілка

В усьому садку найбільш працьовитою всі вважали Бджілку. Та й не дивно! Вона прокидалася рано-раненько, коли ще всі, солодко посапуючи, бачили прекрасні сни, перелітала з однієї квіточки на іншу, щось збирала своїм хоботком, потім летіла до вулика, певний час перебувала там, а потім знову поверталася у квітник, і все починалося спочатку. Ніхто не міг порахувати, скільки кілометрів за день Бджілка налітала. Але вона, без сумніву, перевершила б будь-який найпотужніший літак, і такі подорожі відбувалися щодня.

Якось, лежачи у травичці, Маленький Огірочок цікавим оком поглядала на Бджілку і зрештою вирішила дізнатися, чим же таким клопочеться Бджілка. — Збираю мед, — відповіла та.

— Та невже?! — здивувалася Маленький Огірочок.

— Ой, як добре! Я люблю медом поласувати. Значить, мед лежить просто у квітках і будь-хто може підійти, взяти його і поїсти?

— Ні, не зовсім так, — засміялася Бджілка. — На квітах немає меду, там є лише нектар. А сам процес виготовлення меду є досить складним. Проте якщо хочеш, ходімо зі мною, і я тобі все це покажу.

Маленький Огірочок залюбки погодилася, і вони рушили до квітника. Сівши на квітку, Бджілка промовила:

— Ось, дивись, я своїм хоботком збираю нектар, який є всередині квітки, і наповнюю ним свій шлуночок, який саме для цього і пристосований.

— Це щось на зразок маленької діжечки або глечика? — перепитала Маленький Огірочок.

— Так, — погодилася Бджілка. — А потім, коли нектару зібрано достатньо, я лечу до вулика. Ходімо туди!

Бджілка навмисно летіла не кваплячись, щоб Маленький Огірочок за нею встигала. За кілька кроків до вулика Маленький Огірочок побачила велику юрбу бджілок.

— Це мої подруги, — сказала Бджілка. — Вони так само збирають нектар і несуть сюди.

— Але ж квітник розташований зовсім в іншій частині садку, — здивувалася Маленький Огірочок, — а ми їх там не бачили.

— Справа в тому, що мед буває різним: і квітковим, і гречаним, і липовим, — пояснила Бджілка. — Тож у кожної з нас є своя ділянка для роботи.

Біля входу до вулика стояли бджілки у синіх фартушках і синіх рукавичках.

— Це наші вартові, — сказала Бджілка. — Вони стежать, щоб у вулик не потрапили чужі комахи. Тож і форма у них синього кольору — суто робоча.

— А що відбувається далі?

— А далі нектар потрапляє до бджіл-приймальниць… Ось вони.

Маленький Огірочок побачила бджілок у білих фартушках і білих рукавичках.

— Це вони виготовляють мед? — запитала вона.

— Так, — відповіла їй Бджілка. — Вони переробляють нектар. А потім бджола-приймальниця знаходить вільну воскову клітинку у вулику, складає туди по краплинці мед і збагачує його корисними речовинами.

— А як вони це роблять?

— О, це їхній секрет! Ніхто достеменно цього не знає, крім бджілок-приймальниць. Вони передають його своїм нащадкам, тож цей рецепт переходить з покоління до покоління вже понад тисячу років, а то й більше.

— Оце так! — захоплено вигукнула Маленький Огірочок. — Я б теж хотіла навчитися виготовляти мед…

— Ні, — одказала Бджілка, — кожен мусить займатися своєю справою. А ти можеш поласувати свіженьким медом. Ось, ходи-но сюди.

І вона підвела Маленького Огірочка до групи бджілок, які розкладали вже готовий мед. Вони радо пригостили її. Маленький Огірочок їла, а мед стікав їй і на лапки, на суконку… Він потрапив навіть на жовту квіточку, якою Маленький Огірочок прикрашала свою зачіску…

— Ой, як смачно! — вигукнула вона, облизуючи пальчики.

— Їж на здоров’я, — сміялися бджілки, — тільки обережно, бо наш мед хоч і корисний, проте багато його може зашкодити.

Попоївши, Маленький Огірочок вирішила ще трошки прогулятися поміж вуликів. І скрізь вона неодмінно бачила одну й ту ж саму картину: всі завзято працювали, ніхто не байдикував. «Як же ж у них тут все відбувається злагоджено! Ніяких зайвих рухів, ніякої метушні», — подумала вона і, попрощавшись з усіма, вирушила додому. Її заходився проводжати цілий рій бджілок. Дорогою вони літали над Маленьким Огірочком і радісно гуділи. А їхнє гудіння іноді нагадувало якусь ритмічну пісеньку. Дззз-дззз-дззз, чух— чух…

Біля рідного плеса Маленького Огірочка зустріли тато з мамою.

— Маленький Огірочок, де ж ти ходиш? Час купатися і вкладатися спати, — сказала мама.

А тато здивовано подивився на рій бджілок, які супроводжували Маленького Огірочка.

— Дивно, — знизав плечима він. — Звідки у них такий інтерес до Огірочка? Адже Огірочок — не квітка…

— Потім розкажу, — вигукнула Маленький Огірочок і побігла купатися під струмочок дощової водички, яку завбачливо приготувала мама.

А накупавшись побачила, що бджілок як і не було. «Напевно, вже пізно, і вони полетіли до свого вулика», — подумала Маленький Огірочок, а потім зметикувала, що просто змила водичкою із себе залишки меду і перестала бути для бджілок «солоденькою».

— Нічого не розумію, — сказала мама татові після того, як вклала Маленького Огірочка спати. — Цих бджілок тут ніколи не було у такій кількості…. Наче медом їм намазано…

«Так дійсно медом намазано! — подумала Маленький Огірочок. — От зараз розкажу їм, де я сьогодні була…», — подумала вона та раптом відчула, як її оченята обважніли і самі по собі заплющуються… І вже за хвилинку вона солодко спала, вкрившись м’якою ковдрою-листячком. Її нова подруга Бджілка теж заснула, бо ще й на світ не зазоріє, а їй вже треба буде прокидатися і летіти у пошуку нових квітів, багатих на нектар.