Маленький огірочок і великий капелюх

Якось у спекотний полудень блукала Маленький Огірочок городом у пошуках холодочку. Більшість її родичів і сусідів сховалися під листям, Бабуся Редька навіть рвонула до своєї доброї подруги Тітоньки Капусти, щоб сховатися у затінку її пишних шат, Пані Морква і Пані Кукурудза прикрили свої голівоньки гичкою, наче страусовим пір’ям, і, задоволені власною винахідливістю, давали поради решті мешканців городу. Вирішили вони дати пораду й Маленькому Огірочку.

— Ой, Маленький Огірочок, ти б прикрила маківку своєю квіточкою, а то сонце он яке пекуче!

— Але ж тоді лише моя маківка буде у холодку, а решта мене буде змушена пектися на сонці, — Та ні, це несправедливо, — одказала Маленький Огірочок і попрямувала далі у пошуках затінку.

Назустріч їй вийшла Велика Помідорка. Від спеки вона розчервонілася і спітніла, проте щосили намагалася облаштувати собі затінок.

— Ходи, маленький Огірочок, допоможеш мені, а там і сама сховаєшся від сонця, — вигукнула вона.

— Та ні, на двох холодочку не вистачить, краще я піду до кущів Малини і Смородини. У них там, здається, є досить місця.

І попрямувала далі. Але завернувши за ріг, де росли Перчики, Маленький Огірочок раптом побачила великий солом’яний капелюх. Він лежав посеред городу, безгосподарний, і ніхто не звертав на нього уваги. «Не дивно, — подумала Маленький Огірочок, — адже всі поховалися від спеки по своїх домівках». Своєю маленькою лапкою вона трохи підвела капелюх і пірнула всередину.

А там було прохолодно і затишно. «От і добре, — подумала вона. — Відпочину тут, поки спека». Зручно вмостившись, Маленький Огірочок почала розглядати своє нове помешкання. Рядки соломи, щільно вплетені один до одного, не пропускали жодного промінчика сонця, проте не можна було й сказати, що всередині капелюха було темно. Саме навпаки.

А за межами капелюха погода раптом помінялася: налетіли хмари і пішов дощ. «Який прекрасний матеріал — солома, — подумала Маленький Огірочок. — І спеки не пропускає, і дощу. І дихається тут прекрасно».

Під звуки дощиська, який злодійкувато тупотів ззовні, Маленький Огірочок почала мріяти, що відтепер великий солом’яний капелюх стане її власним будиночком. «От у Равлика, наприклад, — розмірковувала вона, — є ж будиночок. І у мене тепер буде. Ми зможемо ходити один до одного в гості, пити чай з пиріжками, які пече моя бабуся. А для цього потрібні столик і стільці…. Так, змайструвати їх можна буде теж із соломи. Або з гички. Треба буде попросити Тітоньку Кукурудзу допомогти мені…».

Але додумати Маленький Огірочок не встигла, бо раптом її з ніг до голови обдало міцним потоком дощу.

— Ой!— зойкнула вона і від несподіванки підстрибнула на місці. — Що це? Невже це мій новий будиночок протікає?

Проте відповіді Маленький Огірочок не отримала. Натомість побачила, як Великий Капелюх раптом повільно піднявся вгору. Це господар городу нарешті знайшов його і поніс, щоб почистити і посушити.