Мавпа і Лисиця
Годованець Микита Павлович
Лисиця з Мавпою як приятелі знались.
Дорогою йдучи, якось засперечались:
Кого з них краще шанувати слід?
— У мене,— каже Мавпа,— знатний рід!
Всіх родаків цінили за натуру:
Найкращий красень перед ними блід,
З нас знатні дами носять шкуру! —
Якраз коло кладовища ішли,
І Мавпа залилась сльозами:—
Тут,— каже, — до-до-до-до ями
Мої великі предки полягли… —
Сміється Лиска на ці речі:
— Так завжди кажуть хвастуни:
Могили ці не заперечать —
Німі вони!
Коли у хвастощах поблякне совість,
А для брехні потрібна доказовість,
Тоді звуть в докази не тільки знатних дам —
Під землю риються, шукають свідка й там.