Метелик та чаклун Бур’ян

На одній квітковій галявині росли найкрасивіші квіти у світі. Люди звідусіль з’їжджалися подивитися на цю красу. На диво, галявина залишалася квітучою цілий рік, навіть у холодну зиму. А розгадка цієї загадки була в тому, що галявина була не звичайною, а чарівною. Серед квітів жив чарівний метелик, який щоранку кружляв над галявиною, промовляючи чарівні слова.

Ніхто з людей не знав цієї таємниці, а ось чаклун Бур’ян знав. Він давно хотів вигнати квіти з галявини та засадити її колючим реп’яхом. І ось одного ранку чаклун Бур’ян сплів сітку з колючої трави та спіймав метелика.

– Ось і все! – задоволено промовив Бур’ян, щільно скручуючи колючу сітку. – Посидиш поки тут, а я розберуся з твоїм полем.

Як метелик не бився крилами, але не зміг виплутатися з сітки.

Тим часом, побачивши, що накоїв чаклун Бур’ян, квіти почали думати, як врятувати метелика та свою галявину. Вони попросили вітер:

– Вітре, ти сильний. Допоможи, будь ласка, розплутати колючу сітку та визволити нашого метелика.

Однак як вітер не старався, нічого в нього не виходило. Тоді він запропонував попросити про допомогу у козенятка, що паслося поруч з галявиною та їло травичку.

Козенятко зголосилося. Однак скільки воно не стукало по сітці копитцем, скільки не било ріжками, та колюча сітка залишалася цілою.

Квітки засмутилися та не знали, що робити. Та козенятко заспокоїло їх й запропонувало покликати на допомогу хлопчика-пастуха.

Хлопчик не розумів козлячої мови, але побіг за стривоженим козлятком, здогадавшись, що воно кудись його кличе.

Побачивши метелика, що бився крильцями між колючок, хлопчик обгорнув пальці носовичком та зламав колючі гілки. Метелик вилетів на волю, а хлопчик пішов далі по своїх справах.

– Ось яке ти в мене, козенятко, розумне! – дивувався хлопчик.

– І ти в мене розумний, а ще добрий! – промекало козенятко. – Дякуємо тобі!

Метелик повернувся на квіткову галявину і завдяки своїм добрим чарам швидко переміг злого чаклуна Бур’яна. Квіткова галявина знову стала такою ж прекрасною, як раніше.