Мудрий голуб

Було це в давні-давні часи. У одній країні правив добрий і справедливий цар. Далеко сягало його царство. Аллах щедро нагородив його всім: пошаною та повагою, знатністю та безмірним багатством. І лише одним він був обділений: не мав дітей. Сам цар і його віддана дружина вдень і вночі молили бога:

— О Боже! Прояви своє нескінченне милосердя і пішли нам сина-спадкоємця, який перейняв би кермо влади царством після нашої смерті.

Царська скарбниця завжди була відкрита для жебраків і нужденних. Цар сам прислужував бідним та убогим, щедро роздавав милостиню. Нарешті після довгих благань слова царя досягли бога і народився в нього син, прекрасний, як молодий місяць. Цар і цариця були безмежно раді, що тепер є кому успадкувати їхній трон, бо на той час роки царя вже хилилися до старості.

Царевич був ще зовсім маленьким, коли цар вирішив направити до далеких країн спеціального посла, щоб той знайшов спадкоємцю гідну подругу життя. Це було в ті часи, коли існував звичай, за яким шлюби царських осіб влаштовували за допомогою таких послів. Шлюбний посол їздив з країни в країну і шукав для свого прекрасного принца таку ж прекрасну наречену.

Залишивши межі своєї держави, царський посол відвідав багато країн, але ніде було знайти наречену, яка йому сподобалася. З однієї країни він їхав до другої, з другої до третьої. Подорожуючи так із царства в царство, посол опинився у Країні за сімома морями. А в царя Країни за сімома морями була дочка невимовної краси, з ніжним, як квітка, тілом і обличчям, що красою затьмарювала місяць. Була вона ще маленькою дівчинкою, не старшою за царевича.

Цар Країни за сімома морями з радістю прийняв пропозицію, зроблену послом від імені свого царя. Послу він надав усі знаки уваги і при від’їзді обдарував його багатими дарами.

Через кілька тижнів царський посол повернувся до рідної держави, став перед царем і так доповів йому:

—Володарю світу! За вашим наказом я домовився з царем Країни за сімома морями про шлюб нашого царевича з його дочкою.

Він довго розхвалював неперевершену красу царівни і розповідав про дивовижну гостинність володаря Країни за сімома морями.

Потім він передав своєму царю всі дари, які цар Країни за сімома морями вручив йому. Цар неймовірно зрадів заморським подарункам. Майбутня спорідненість теж сподобалася йому. І цар з нетерпінням став рахувати роки, що залишалися до одруження сина.

Але ніхто не може передбачити волю божу. Не встиг царевич стати на ноги, як його батько відбув у інший світ. Як помер цар, у країні настала велика смута. Між візиром та придворними почалася ворожнеча. Візир із деякими наближеними царя влаштували змову, щоб убити царевича і захопити владу. Звістка про це дійшла до цариці. І вона подумала: якщо я залишусь тут, то втрачу і сина, і царство. Чи не краще тікати звідси? Щоправда, царство доведеться втратити, але сина вдасться врятувати.

Вона перевдягнулась жебрачкою, взяла дитину на руки і темної ночі потай покинула місто. Нічого не взяла з собою: ні коштовностей, ні зайвого одягу. Найціннішим скарбом для неї був її син. Таємно, з усіма обережностями вийшла вона з палацу і попрямувала у джунглі.

Кілька днів пішки пробиралася вона густим лісом. Вона не мала уявлення, куди їй іти і де вона знаходиться. Коли починав мучити голод, вона вгамовувала його дикими плодами та ягодами, потім годувала дитину. Пила воду з лісових струмків і знову пускалася в дорогу. Поки бродила вона в джунглях, ноги її вкрилися виразками, вбрання перетворилося на жалюгідне лахміття. Але вона не втрачала рішучості і, притискаючи царевича до грудей, йшла і йшла вперед, доки не ступила на землю іншого царства.

Тепер вона виглядала справжньою жебрачкою. Ні копійки грошей, жодного знайомого. Добре ще, що вдалося їй зберегти дороге намисто. Ось з цим намистом вона і вирушила до ювеліра, щоб продати його за будь-яку ціну і хоч якось прогодуватися. Глянув ювелір на це намисто, і з подиву очі в нього полізли на чоло. «Таке дороге намисто у жебрачки? — подумав ювелір. — Швидше за все, вона вкрала його в когось». І він грізно звернувся до неї:

— Хто ти така? І де ти взяла це намисто?

Змучена бідами, що звалилися на неї, бідолаха не витримала голосно заридала, а потім розповіла ювеліру все по порядку: і як втратила трон після смерті чоловіка, і як пробиралася сюди, і яких лих натерпілася в дорозі.

Розповідь цариці справила на ювеліра глибоке враження. І він сказав їй:

— З того дня будеш моєю сестрою. Мій дім вважай своїм. Обіцяю, що залишок свого життя ти проведеш у достатку та спокої.

Самотня і безпорадна, цариця вважала це великим благом і оселилася в домі ювеліра. Той і царевича став виховувати, як свого сина.

А в тому місті мешкав один мисливець. Він ловив різних птахів, торгував ними та на отримані гроші утримував дружину та дітей. Одного разу, тільки розкинув він мережу, у повітря знялася зграя голубів. Було в ній рівно сто птахів. І був серед них Старий голуб, не тільки найстаріший, а й наймудріший. Зазвичай вся зграя вирушала по їжу під його керівництвом, бо він довго прожив і був дуже розумним. Всі голуби корилися йому і виконували все, що він скаже.

Коли зграя пролітала над тим місцем, де причаївся ловець птахів, голуби побачили розсипане зерно і заговорили один з одним:

— Сядемо тут і пообідаємо.

Але Старий голуб сказав:

— Здається мені, щось тут не так. Краще нам тут не сідати.

Але цього разу голуби були дуже голодні. Вони знехтували попередженням досвідченого ватажка і опустилися на землю. Тільки-но вони почали клювати розсипане зерно, як мисливець смикнув за мотузку, і миттю вся зграя опинилася під сіткою. Тепер вони пригадали, що казав їм Старий голуб, і розкаялися у своєму непослуху. О, якби вони послухалися його, то не потрапили б у таку біду! Старий голуб теж був у пастці. Хіба міг він покинути у біді своїх друзів? Усі гірко шкодували про свою помилку і говорили Старому голубові:

— Сталося те, що мало статися. Не послухалися ми тебе і потрапили в халепу. Порадь, як нам тепер вибратися з неї?

Старий голуб був мудрим і винахідливим. І він сказав:

— Є лише один спосіб урятуватися.

— Який? — нетерпляче спитали голуби.

Старий голуб відповів:

— Ви всі впадете на землю і затамуєте подих. Побачивши це, мисливець визнає вас мертвими і по одному викидатиме з мережі. Коли він викидатиме вас, не намагайтеся відразу полетіти, а лежіть нерухомо. Як тільки він викине з мережі сотого голуба, злітаємо всі одразу. Лише так ми можемо врятуватись.

Розповівши про свій план, Старий голуб ще раз зажадав від усієї зграї:

— Тільки добре запам’ятайте, що кожен із вас, кого мисливець викине з мережі, має залишатися нерухомим. Якщо хтось хоч трошки ворухнеться або спробує злетіти, він погубить усіх інших.

Пропозиція Старого голуба сподобалася всім. Голуби одразу ж безпорадно повісили голови і впали, наче мертві.

Мисливець підійшов до мережі і побачив, що всі голуби мертві. Він дуже здивувався. З жалем він виймав з мережі одного птаха за другим і відкидав убік. Голуби лежали нерухомо і лічили, скільки їх викинув мисливець.

Випадково в цей час мисливця вкусила за руку мурашка. Він змахнув рукою, щоб скинути його, а голуби порахували, що мисливець викинув ще одного з їхньої зграї і додали його до свого рахунку. І коли до сотні залишався один голуб, вони вирішили, що вже все на волі, і дружно злетіли в повітря. А останнім у мережі був Старий голуб. Він один опинився у пастці.

Мисливець теж розгадав їхню хитрість. Він узяв Старого голуба до рук і сказав:

— За всіх доведеться поплатитись тобі.

Коли мисливець приніс Старого голуба до себе додому, той сказав йому:

— Послухай мене, мисливцю! Якщо ти залишиш мене живим, я принесу тобі велике багатство.

На що мисливець заперечив:

— Одного разу ти вже обдурив мене. І тепер я нізащо не піддамся на твої хитрощі.

— Я не маю наміру дурити тебе, — спокійно відповів Старий голуб. — Не віриш — випробуй мене.

Жадібність охопила мисливця, і він запитав:

— А як ти думаєш обдарувати мене багатством?

— Посади мене в клітку і винеси до міста, на перехрестя доріг, — сказав голуб. — Якщо хтось запитає, скільки я коштую, ти відповідай: запитайте у самого голуба. А далі у всьому покладись на мене.

Мисливець послухався голуба. Він купив гарну клітку, посадив у неї голуба, подався з ним у місто і зупинився на людному місці біля дороги. А в цей час проходив повз царевич, якого виховував ювелір. Бачить царевич – сидить у клітці дуже гарний голуб. Підійшов він до мисливця і питає:

— Продаєш голуба?

—  Так пане. Я його для цього і виніс, — одразу відгукнувся мисливець.

— І скільки ти просиш за нього? — спитав царевич.

— А це ви дізнаєтесь у самого голуба.

Тоді царевич звернувся до самого голуба:

— Скажи, голубе, скільки ти коштуєш?

Голуб уважно подивився на царевича і відповів:

— Ціна моя — чотири перлини.

Царевич одразу подався додому, приніс чотири перлини і купив голуба. Коли царевич збирався віддати мисливцеві всі чотири перлини, голуб зупинив його:

— Два камінчики віддай мисливцеві, а два прив’яжи у мене під крилами — по одному з кожного боку.

Мисливець навіть подумати не міг, що за якогось дикого голуба можна отримати дві рідкісні перлини. Втішений, він віддав голуба за дві перлини і повернувся додому. А царевич, виконуючи волю голуба, прив’язав по перлині під кожне його крило і забрав собі птаха.

Дні збігали за днями. Якось, повернувшись із міста, царевич помітив, що його мати чимось дуже засмучена. Спершу вона не хотіла говорити йому, що засмутило її, довго відмовлялася, але, коли царевич почав наполягати, вона таки розповіла:

— Коли ми жили ще у своєму царстві, ти був заручений із дочкою царя Країни за сімома морями. Якби в нас не відібрали царство, ти б одружився з нею. Ось згадала я про це і засумувала.

Царевич вислухав матір і каже:

— Не сумуй, мамо, я обов’язково знайду свою наречену і одружуся з нею!

Царевич підійшов до голуба і розповів йому про свою турботу. Голуб заспокоїв його:

— Царевичу! Я впевнений, що можна влаштувати твоє весілля з дочкою царя Країни за сімома морями.

— Але як? — нетерпляче вигукнув царевич. — Розповідай якнайшвидше.

І тоді голуб сказав йому:

— У далекому лісі, відомому лише мені, пасеться кінь, який може літати в повітрі. Якщо ти знайдеш цього коня і заволодієш ним, ми легко дістанемося до Країни за сімома морями.

Царевич, не відкладаючи, став готуватися в далеку дорогу. Він докладно про все  розпитав голуба, попрощався з матір’ю і вирушив у дорогу. Голуба він уз’яв із собою. Царевич переконався, що голуб розумний і зможе виручити з будь-якого лиха. Залишивши будинок, вони попрямували до лісу, де пасся чудовий кінь, про який розповів голуб.

За кілька днів вони досягли нарешті бажаного лісу. Насилу відшукали коня. Сів на нього царевич і не встиг оком моргнути, як кінь злетів у небо. І тоді царевич наказав коневі:

— Доправ нас прямо в Країну за сімома морями.

Летіли вони кілька днів та ночей. Коли починали дошкуляти голод і спрага, ненадовго опускалися на землю, перекушували чим могли і знову пускалися в дорогу.

І ось дісталися вони до міста, де правив цар Країни за сімома морями. Прилетівши в місто, вони відразу помітили, що всі мешканці чомусь радіють. На кого не глянь, так і світиться щастям, куди не піди, всюди тріумф.

— Скажи мені, з якого приводу такі веселощі? — спитав царевич якогось перехожого.

Той з подивом подивився на нього і відповів:

— Як нам не радіти? Сьогодні весілля дочки нашого царя.

Засмутився царевич безмірно. «Як я стану перед своєю матір’ю?» — подумав він.

Побачив голуб, що царевич засумував, і каже йому:

— Не впадай у відчай. Сідай на коня і накажи йому доправити нас прямо на дах палацу царівни. А з рештою вже потім розберемося.

Так царевич і зробив. Сів верхи на коня, наказав йому летіти і опуститись прямо на дах палацу царівни.

Не встиг він наказати, як опинився на плоскому даху, призначеному для прогулянок.

— А що робити тепер? — спитав царевич голуба, щойно вони приземлилися.

— Відведи коня осторонь, а сам почекай тут. Я дізнаюся, як краще розпочати справу, — відповів Старий голуб.

Після цього голуб полетів униз і залетів у палац, де сиділа царівна. Побачила вона гарного голуба, що опустився на підлогу поряд з нею, і простягла руку, щоб упіймати його. Голуб відлетів недалеко. Царівна схопилася зі свого місця і за ним. Але голуб спритно вислизав від неї і відступав усе далі. Царівна намагалася зловити голуба, а він усе стрибав і стрибав — з сходинки на сходинку, з сходинки на сходинку, — доки вони не піднялися на дах. І щойно царівна опинилася на даху, вона побачила перед собою статного юнака. Якийсь час царівна стояла мовчки, вражена його красою. Ніколи ще їй не доводилося зустрічати такого красеня. Здивувало її й те, як вдалося йому проникнути на дах палацу, який з усіх боків охоронявся вартовими. Прийшовши до тями, царівна суворо запитала юнака, що стояв перед нею:

— Хто ти такий? І навіщо завітав сюди?

— Я твій наречений, — відповів царевич.

— Мій наречений?

Царівна почала згадувати своє дитинство. Пригадалося їй, що вона була обіцяна за дружину якомусь царевичу з далекої країни. І вона спитала юнака:

— Чи є в тебе докази цього?

У відповідь царевич показав їй обручку на пальці і розповів про всі свої пригоди. Вислухавши його сумне оповідання, царівна повірила, що цей юнак і справді її наречений. Але ж на сьогодні призначене її весілля. Як бути? Глибокий смуток охопив її. І сказала вона царевичу:

— На жаль, ти приїхав надто пізно. Сьогодні мене видають заміж.

— Але ж я прибув за тобою. Заради тебе я перетнув сім морів. — І, дивлячись їй у вічі, царевич додав: — Не погодишся зі мною виїхати — я теж додому не повернуся.

Задумалася царівна, а потім спитала:

— Як же ми поїдемо? Нам не  вибратися із палацу.

— Це моя турбота, — відповів царевич.

Він посадив царівну на коня, взяв голуба, сів сам верхи і наказав коневі летіти. За кілька хвилин кінь уже пролетів високо над царським палацом.

Царевич захопив із собою запаси їжі. Варто їм було зголодніти, як він наказував коневі опуститися на землю, і вони закушували тим, що було в них із собою. Царівна щодня власноруч готувала ласощі та пригощала ними голуба. Отак царевич із царівною наближалися до міста, де на них чекала мати юнака.

Шлях із Країни за сімома морями був важкий і довгий. Вже кілька днів і ночей провели вони в польоті, долаючи сім морів. У них скінчилися харчі, і їх почав мучити голод. І ось одного разу, коли голод і спрага стали нестерпними, вони опустилися на землю в густому лісі. Поблизу протікала річка. Вони прив’язали коня до дерева, а самі вирушили до лісу збирати їстівні плоди та ягоди. Голуб, побачивши, що царевич і царівна вирушили на пошуки їстівного, теж вирішив підгодуватись і полетів далеко від стоянки.

Вони наїлися диких плодів, попили води з річки та лягли на березі відпочити. Важка подорож втомила їх, і вони одразу міцно заснули. А доки вони спали, річка вийшла з берегів. Вода затопила низину і відрізала їх від найближчої височини. І не встигли вони прокинутися, як їх змило в річку хвилею, що набігла.

На околиці міста внизу за течією річки мешкав дроворуб. Цілими днями він збирав у лісі дрова, увечері приносив їх у місто і продавав, щоби прогодуватися. Того дня, як завжди, він рубав дрова в лісі на березі річки і несподівано помітив, як високі хвилі щось несуть річкою. Він придивився уважніше і зрозумів, що в біду потрапила людина. Спершу він страшенно злякався, але потім набрався сміливості і витяг потопельника з води. Це був царевич, який знепритомнів. Дроворуб привів царевича до тями, взяв його у свій будинок і став за ним доглядати.

За кілька днів царевич видужав. Він опинився в зовсім незнайомому місті, де його не знала жодна людина, та й сам він не був ні з ким знайомий. І він замислився: куди подітися тепер? Де його царівна? Чи не краще поки що залишитися тут? Так він і оселився у дроворуба, що притулив його. Щодня вирушали вони в джунглі і цілими днями збирали дрова. Увечері приносили в’язанки в місто і продавали, тим самим заробляючи на їжу. Так  йшло життя день за днем.

А тепер послухайте про царівну. Коли повінь змила її з берега разом з царевичем, річка, що розбушувалася, донесла її до іншого містечка. Там на річці прав білизну якийсь чоловік. Помітивши, що хвилі несуть людину, він увійшов далі в річку і витягнув потонулого на берег. Розглянувши, яку красуню він урятував, чоловік дуже зрадів. Треба сказати, що чоловік та його дружина не мали своїх дітей. З радістю привів він до свого дому царівну, і вони назвали її своєю дочкою. Ось так царівна і залишилася жити в сім’ї цього чоловіка.

Як ви пам’ятаєте, коли царевич і царівна в пошуках їстівного зникли в джунглях, голуб теж полетів годуватися. Він залетів досить далеко і випадково опинився у великому саду. Бачить — багато дерев, і всі обсипані плодами. Він уподобав собі одне дерево і сів на ньому. На жаль, поряд з тим деревом копав землю садівник. Побачив він голуба і, не роздумуючи довго, вклав у рогатку камінчик, прицілився і поранений голуб упав з дерева.

В цей час над садом випадково пролітала зграя голубів. Побачили вони, що на землі б’ється поранений голуб, опустилися поряд і забрали його з собою. Усі ці голуби жили разом, спільною зграєю. Вони принесли до себе Старого голуба і почали думати, як йому допомогти. Камінь, випущений з рогатки, наніс йому досить глибоку рану, тож Старий голуб зовсім не міг літати. Цілі дні проводив він у гнізді. Увечері, коли зграя поверталася додому, кожен голуб у дзьобі або в лапах приносив старому щось їстівне. Так і жив він, харчуючись тим, що приносили йому товариші.

Минуло вже багато днів, як царівна оселилася в хаті прачки. Всіх кого могла вона розпитувала про царевича, але ніхто нічого про нього не чув. І коли вона зовсім зневірилася знайти його, їй на думку прийшла чудова думка. Був би біля неї Старий голуб, подумала вона, він неодмінно розшукав би царевича. Але куди ж він подівся?

Нарешті вона вигадала одну хитрість. Щодня стала вона власноруч готувати ласощі, подібні до тих, що готувала під час подорожі, і розкидати їх на даху будинку. Сама вона сиділа трохи осторонь і спостерігала за птахами, що прилітали подзьобати солодощів. Сотні птахів збиралися на даху, щоб поласувати смачними ласощами, але жодного разу не з’явився Старий голуб.

Якось трапилося так, що над будинком пролітала зграя голубів, що дали притулок у себе Старому голубу. Як завжди, царівна і того дня приготувала ласощі і розкидала їх на даху будинку. Кілька птахів уже ласували ними. Голуби, що летіли в небі, помітили, як птахи клюють щось на даху, і спустилися поруч. Вони досхочу наїлися розсипаними на даху солодощами, і кожен захопив по шматочку для Старого голуба. Спробував Старий голуб це частування і глибоко замислився. Чи не царівна приготувала ці солодощі? Він уже зовсім видужав. І щоб розсіяти сумніви, наступного дня вирушив у дорогу разом із усією зграєю.

Голуби знову прилетіли туди. І сьогодні, як завжди, царівна розсипала частування на даху будинку. Голуби опустилися на дах і одразу накинулися на смачне частування, а Старий голуб почав уважно оглядатися довкола. Раптом він помітив царівну, що сиділа осторонь. Та теж помітила Старого голуба і одразу впізнала його. Старий голуб відразу підлетів до неї, принцеса взяла його в руки, приголубила і забрала з собою в будинок.

Кілька днів Старий голуб прожив у царівни. Вона докладно розповіла йому про все, що сталося з нею. А потім попросила голуба:

— Благаю тебе, вирушай у дорогу, постарайся знайти царевича і привести його сюди.

Голуб пообіцяв їй знайти царевича і вказати йому шлях до будинку царівни. Після цього він попрощався з нею і вирушив на пошуки царевича.

Старий голуб пролітав над багатьма селищами, побував у багатьох містах. Цілими днями він літав, розшукуючи царевича, а коли заставала ніч, ховався в затишному місці і терпляче чекав світанку. Так літав він кілька днів, а потім кілька тижнів, але не зміг знайти царевича. Куди ж він подівся? Живий він чи ні? Голуб зовсім засумував і вже вирішив було, що не знайти йому царевича, як раптом несподівано побачив у лісі людину, яка рубала дрова. Чоловік був одягнений у лахміття і здавався не зовсім здоровим. І все-таки Старий голуб упізнав його. Він би впізнав його серед тисячі тисяч.

Голуб опустився нижче, сів просто на плече царевича і сказав:

— Царевичу! Ти тут, а твоя царівна виплакала очі, чекаючи тебе дні і ночі.

Зрадів царевич, побачивши Старого голуба. Але незабаром його радість змінилася глибоким смутком. І він сказав:

— Хіба ти не бачиш, що я став схожим на справжнього жебрака? Немає в мене ні грошей, ні відповідного одягу. Як у такому вигляді я стану перед царівною?

— Ні про що не турбуйся, — сказав голуб, а потім додав: — Можливо, ти не забув, що колись купив мене у мисливця за чотири дорогоцінні перлини. Я попросив тоді два камені прив’язати мені під крилами. Ті камінці я зберігав для такого випадку. Дістань їх, продай та купи собі все необхідне.

Вислухавши ці слова, царевич ще раз подивувався мудрості голуба і зрадів його пропозиції. Він одразу дістав з-під крил обі перлини, вирушив у місто і продав їх. Потім він замовив відповідний одяг, купив усе необхідне і разом з голубом вирушив у дорогу.

За кілька днів вони прийшли до царівни. Побачила вона свого чоловіка і дуже зраділа. І тут царевич сказав Старому голубові:

— Ти зробив велику добру справу. Але ми не зможемо потрапити на батьківщину, якщо ти не знайдеш коня, що вміє літати.

— Я обов’язково розшукаю його, — відповів голуб, попрощався з царевичем та царівною і подався шукати коня.

Старий голуб шукав його скрізь: у полях та лісах, у селах та містах. Він літав цілими днями, не давав собі спокою і ночами. І одного разу він побачив цього коня, прив’язаного в якомусь дворі. Але чи це той кінь? Голуб опустився нижче і, переконавшись, що це той самий кінь,  полетів прямо до царевича, щоб розповісти, в якому місті, на якому подвір’ї, у якого чоловіка стоїть його кінь.

Царевич узяв із собою голуба і прибув до того міста, прийшов до того чоловіка і запитав:

— Ти продаси цього коня, якщо знайдеться на нього покупець?

—З радістю. Я готовий вже продати його, — поспішно відповів господар коня.

— І скільки ти хочеш отримати за нього? — спитав царевич.

— Скільки дасте, — відповів господар коня. — Цей кінь не дозволяє мені навіть підійти до нього.

Царевич швидко домовився про ціну і купив коня, одразу схопився на нього і наказав:

— Неси мене до царівни!

Не встигли вони озирнутися, як опинилися поряд із царівною. Царівна та царевич подякували прачці, прихопили з собою голуба, і царевич наказав:

— Коню мій, лети до того міста, де на мене чекає матінка!

Варто було лише наказати, як кінь злетів у повітря. Через кілька днів вони прилетіли в місто, що колись притулило царевича. Цариця та ювелір страшенно зраділи, коли побачили царевича разом із царівною з Країни за сімома морями.

А тепер послухайте про те місто, звідки втікали цариця та царевич після смерті царя. Люди, що влаштували змову, щоб позбавити царевича трону, незабаром пересварилися один з одним. У державі розпочалася смута, в якій одні загинули, інші втекли. Нарешті городяни вирішили розшукати царицю та царевича та назвати його царем.

Їхні посланці дісталися міста, в якому жили цариця з царевичем, і попросили у цариці прощення. Повернувшись на батьківщину, вони звели царевича на престол, урочисто справили весілля царевича та царівни і стали жити у злагоді та мирі.

Коли царевич повернув свою спадщину і став правити країною, Старий голуб сказав йому:

— Тепер дозвольте мені попрощатися з вами.

Молодий цар довго вмовляв його залишитись, молода цариця всіляко просила не покидати їх, але голуб їм відповів:

— Ви повернулися на свою батьківщину, і я хочу полетіти на свою, до своїх друзів.

Так сказав Старий голуб і попрощався з царем та царицею.

З того часу як би далеко не опинився голуб від будинку, він завжди прагне якнайшвидше повернутися назад. Кажуть, так заповів усім голубам  Старий голуб. І кожен його нащадок пам’ятає про цей наказ мудрого побратима.