Мудрий гусак

Серед густого лісу росло одне дуже високе дерево. На його гілках поселилася зграя диких гусей. Дерево було таке височенне, що птахи могли безтурботно жити там, далеко від очей мисливців.

Одного дня старий гусак угледів під деревом якусь малу травинку, добре до неї придивився – то була якась витка рослина. Птах швидко злетів на верхів’я, щоб розповісти іншим гусям:

– Чи ви бачили в’юнок біля нашого дерева? Мусимо його викорчувати.

– То ж маленька травинка, щойно вилізла з землі. Для чого її виривати? – Здивовано подивилися на рослинку гуси.

Старий гусак відповів:

– Ця рослина зараз невеличка, але скоро виросте, підніметься вгору по дереву і потрошки зміцніє.

Гуси заґелґотіли:

– Добре, вона росте, а хіба це приносить якусь шкоду?

– Якщо ця трава виросте й обів’ється навколо дерева, то мисливцям вдасться з її допомогою вилазити нагору, а тоді ми не зможемо тут спокійно жити, – відповів гусак.

Що б не казав старий, але інші його не слухалися і казали, що ця рослинка ще маленька, треба ще зачекати, може нічого такого і не трапиться.

Минуло багато днів, в’юнок ріс і розвивався. Він дістався до стовбура дерева та піднімався вгору, міцніючи з кожним днем.

Одного ранку, коли птахи подалися шукати їжу, до лісу прийшов мисливець і, побачивши дерево, зрозумів, що на ньому гніздяться дикі гуси. Птахолов піднявся нагору по міцному в’юнку, що як товстий шнур обвився навколо стовбура. Він заховав тенета і зліз. Гуси, нічого не відаючи, повернулися звідусіль і обсіли дерево, як звичайно. Раптом вони зрозуміли, що злетіти вже не можуть, бо потрапили у пастку. Що вже вони били крилами, та нічого не виходило. Гуси почали кричати.

Стрий гусак промовив: «Не робіть галасу, самі собі винні. Я казав, що, вирісши, ця витка рослина завдасть нам клопоту, але ви не погодилися зі мною. Зараз, поки ще не прийшов птахолов і всіх нас не забрав, треба добре подумати».

Присоромлені гуси заґелґотіли:

– Ми були нерозумні, що не послухалися твоїх слів. Ти ж тямущий, скажи тепер, що нам робити?

Гусак відповів:

– Коли прийде мисливець, прикиньмося мертвими, відповів старий гусак. – Йому не потрібна нежива птиця.

Рано-вранці наступного дня, як і казав старий гусак, нагодився мисливець. Піднявся на дерево, дістався до пастки, однак побачив, що всі птахи померли. Тому взявся по одній виймати їх із сильця і кидати на землю. Гуси дочекалися, поки мисливець викине останню птаху, а потім усі разом здійнялися на крила і полетіли. Мисливець здивовано дивився на їхній політ, тоді зліз із дерева й пішов собі.