Мишеня Шуршеня

Жило-було маленьке мишеня на ім’я Шуршеня. Воно було розумненьким, красивим і добрим, але іноді неслухняним. Наприклад, йому подобалося тікати від мами мишки під час прогулянки. Мама мишка вчила Шуршеня, що на вулиці потрібно бути уважним, перебувати поруч з мамою або так, щоб мама його бачила. Інакше можна потрапити під машину, або зашпортатися і розбити собі ніс, або зачепитися за щось хвостиком.

Але мишеня Шуршеня не дуже й прислухалося до маминих слів. Йому здавалося, що це так весело – тікати від мами, світ за очі. «Мама все одно мене наздожене та буде поруч», думало мишеня і відчувало себе в безпеці.

Одного разу на прогулянці мишеня Шуршеня, як це часто бувало, знову втекло від мами мишки. Воно бігло, обертаючись, щоб переконатися, що мама кличе його і біжить за ним, і не помітило, як впало у глибоку яму. А в цей час на шляху у мами мишки, яка бігла за синочком, з’явився величезний кіт.

«Привіт, мишко, я тебе з’їм», – сказав кіт мамі мишці. Мама мишка, звичайно, злякалася кота. Але ще більше вона злякалася, що в цей час з мишеням Шуршеням може щось трапитися. Вона вже не бачила його і не знала, куди воно могло подітися.

Щоб відволікти кота, мама мишка голосно запищала: «Дивись, до нас біжать дві великі собаки!». Поки кіт крутив головою, мама мишка побігла вперед – подалі від кота, на пошуки свого Шуршенятка. Але її синочка не було видно.

Шуршеня сиділо в ямі та плакало. «Як же я звідси виберуся? Де ж моя мама? », – думало перелякане мишеня Шуршеня.

На щастя, кіт на щось відволікся і більше не гнався за мамою мишкою, але вона все ще не могла знайти свого мишеняти. Вона кликала його: «Пі-пі-пі, Шуршеня». Але через шум вулиці Шуршеня не чуло голосу мами. Воно як могло, голосно пищало в ямі, але мама не чула його. І тільки коли настав вечір, люди та тварини пішли спати, машини роз’їхалися по домівках, і шум вулиці затих – тільки тоді мишеня і мама почули один одного.

Побачивши Шуршеня в ямі, мама мишка попросила знайому ворону дістати звідти мишеняти. І ось, мама мишка і мишеня Шуршеня знову разом.

«Ти мене дуже налякав, синку», – сказала йому мама. «Добре, що все закінчилося так, а могло бути і гірше!». З того часу мишеня Шуршеня більше не тікає від мами. А якщо від кого й тікає, то тільки від котів.