На горі Тарасовій

На гілках зелені бростІ,
в небі хмари бязеві.
Біля пам’ятника гості
на горі Тарасовій.

А гостей же так багато
в цій порі весновій:
всенародне світле свято
«В сім’ї вольній, новій».

Не Дніпра рокочуть хвилі —
сплески океанові:
то співають на могилі
«Заповіт» у Каневі.

То не грім хмарину вразив
зблисками грозовими —
«Заповіт» гримить Тарасів
всього світу мовами.

Росіянин: как бушует
старый Днепр под кручей…
білорус: каб было чутна
як грыміць грымучы…

А високий італієць
тягне басовито:

che si oda il muggito
del fiume stizzito

А болгарин з чистим
серцем слов’янина-брата:
да се виждат, да се чува,
как реве реката…

Ти, індійцю із Калькутти,
їхав так далеко ти.
І твоєї мови чути
переливні клекоти.

Вслухайсь, друже із Тулузи,
у слова пророка ти…
І звучать в словах француза
переливні рокоти.

В морі музики — по вінця
щемні підголоски там
тануть в серці українця
невимовним лоскотом.

Бо зринає в тім хоралі
сиротя невкутане
і Кобзар на Кос-Аралі,
муштра і шпіцрутени.

Наче грім хмарину вразив
зблисками грозовими —
«Заповіт» гримить Тарасів
всього світу мовами:

«Поховайте та вставайте,
кайдани порвіте
і вражою злою кров’ю
волю окропіте»…

Грім травневою порою —
то слова Боянові
над Чернечою горою
в предковічнім Каневі.