На порозі осінь
Левченко Анжела
Тихо-тихо, ніби боса,
По узліссях ходить осінь.
Одягає пензлем клени,
у червоне, і зелене.
Золотить берізкам коси,
Стелить памороззю роси.
Й поринає все у сни,
до наступної весни.
***
Відлетіли вже гуси у теплі краї,
Залишили порожні домівки свої,
Залишили травицю під снігом в лугах,
І водицю холодну у рідних ставках.
Бо бояться зими і її холодів,
Я б їх тут зігрівав, бо так їх полюбив,
А вони прокричали, залишивши слід:
– Не журися! Чекай знову нас на той рік!
***
Як перше вересня настане,
Збіжиться в школу дітвора,
Заплаче сонечко духмяне
І осінь вимовить: „Пора!”
І зацвітуть осінні квіти,
Пташок потроху стихне спів,
І проведуть у вирій діти
На зиму сірих журавлів.
***
Жовтий лист упав додолу,
Відлетіли журавлі,
Завтра я іду до школи,
Й друзі всі ідуть мої.
Ось в портфелику ведмедик,
Сірий заїнько пухкий,
Як же з ними розлучатись
У щасливий день такий?
Я візьму їх із собою
У великий світлий клас,
Перша вчителька привітно
На порозі стріне нас.
