Не будь козою

Іде коза. Стоїть лоза,
Густа, рясна, зелена.
«Яка краса! — кричить коза. —
Ця вся лоза для мене!».
І у кози аж дві сльози
На радощах провисли.
Тріщить лоза, гризе коза
І всю красу погризла.
І ти, мала, що в сад пішла
Ранковою порою,
Не рви квіток, не псуй гілок,
Не будь, мала, козою.