Не рий яму іншому — сам в неї потрапиш
Ходив від хати до хати сліпий жебрак і примовляв:
— Не рий яму іншому — сам в неї потрапиш, не рий яму іншому — сам в неї потрапиш.
Почула його дружина сільського багатія, що сім шкур дер із бідняків, і пригрозила:
— Знаю, це ти про мого чоловіка говориш, ну та нічого, попадешся ти мені ще раз, я тебе провчу.
Підвернула вона рукави і замісила калач, а перш ніж посадити його в піч, поклала в тісто отруту.
Опівдні сліпий жебрак знов проходив повз будинок багатія.
Побачивши сліпого, дружина багатія гукнула його:
— Гей, дідусю, йди сюди!
І подала йому калач.
— Візьми, — сказала вона, — ще теплий. Це я для тебе спекла, щоб віддячити за мудрі слова.
Жебрак вклонився, узяв калач, поклав його в торбу і вирушив у дорогу. Вийшов за село, пішов широкою дорогою.
Пізно ввечері на полі зустрівся йому вершник. То був син злої багачки, він їхав з гір, де паслися батькові отари овець.
— Гей, діду! — гукнув старого багатіїв син і зупинив коня. — Ходиш цілими днями, жебраєш, напевно знайдеться в тебе шматок хліба. Дай щось поїсти, у мене з голоду в животі бурчить. Там, у горах, чабани їдять просяні коржики, я не можу, живіт болить
— Дам, синку, — озвався жебрак і дістав із торби калач. — Ось, відламай половину. Одна добра жінка дала мені цей калач.
Багатіїв син схопив калач і крикнув:
— Весь, весь віддай! Ти ще випросиш — тобі все одно більше робити нічого!
Набив він рота калачем, замішаний руками його матері, хльоснув коня і поскакав.
Діставшись до дому, жадібний багатіїв син раптом почав корчитися від болю і стогнати:
— Ой, ой, вмираю!
Мати злякалася, не знає, як бути. Їй спало на думку, що син отруївся, і вона запитала його, що він їв.
— Нічого, – відповів хворий, – цілий день макової росинки в роті не було, тільки надвечір з’їв один калач.
— Хто тобі його дав?
— Один сліпий жебрак. Я зустрів його на дорозі, попросив у нього хліба і він дав мені калач.
Почувши ці слова, мати заголосила:
— Ой, бідолашна, що я наробила! Говорив жебрак: не рий яму іншому – сам у неї потрапиш, правильно говорив, та я його не послухала!
І почала рвати на собі волосся від горя.
Джерело:
“Болгарские народные сказки”
Том 1
Упорядник – Ангел Каралійчев
Видавництво: “Свят”
м. Софія, 1984 р.