Не рий яму іншому — сам в неї потрапиш

Ходив від хати до хати сліпий жебрак і примовляв:

— Не рий яму іншому — сам в неї потрапиш, не рий яму іншому — сам в неї потрапиш.

Почула його дружина сільського багатія, що сім шкур дер із бідняків, і пригрозила:

— Знаю, це ти про мого чоловіка говориш, ну та нічого, попадешся ти мені ще раз, я тебе провчу.

Підвернула вона рукави і замісила калач, а перш ніж посадити його в піч, поклала в тісто отруту.

Опівдні сліпий жебрак знов проходив повз будинок  багатія.

Побачивши сліпого, дружина багатія гукнула його:

— Гей, дідусю, йди сюди!

І подала йому калач.

— Візьми, — сказала вона, — ще теплий. Це я для тебе спекла, щоб віддячити за мудрі слова.

Жебрак вклонився, узяв калач, поклав його в торбу і вирушив у дорогу. Вийшов за село, пішов широкою дорогою.

Пізно ввечері на полі зустрівся йому вершник. То був син злої багачки, він їхав з гір, де паслися батькові отари овець.

— Гей, діду! — гукнув старого багатіїв син і зупинив коня. — Ходиш цілими днями, жебраєш, напевно знайдеться в тебе шматок хліба. Дай щось поїсти, у мене з голоду в животі бурчить. Там, у горах, чабани їдять просяні коржики, я не можу, живіт болить

— Дам, синку, — озвався жебрак і дістав із торби калач. — Ось, відламай половину. Одна добра жінка дала мені цей калач.

Багатіїв син схопив калач і крикнув:

— Весь, весь віддай! Ти ще випросиш — тобі все одно більше робити нічого!

Набив він рота калачем, замішаний руками його матері, хльоснув коня і поскакав.

Діставшись до дому, жадібний багатіїв син раптом почав корчитися від болю і стогнати:

— Ой, ой, вмираю!

Мати злякалася, не знає, як бути. Їй спало на думку, що син отруївся, і вона запитала його, що він їв.

— Нічого, – відповів хворий, – цілий день макової росинки в роті не було, тільки надвечір з’їв один калач.

— Хто тобі його дав?

— Один сліпий жебрак. Я зустрів його на дорозі, попросив у нього хліба і він дав мені калач.

Почувши ці слова, мати заголосила:

— Ой, бідолашна, що я наробила! Говорив жебрак: не рий яму іншому – сам у неї потрапиш, правильно говорив, та я його не послухала!

І почала рвати на собі волосся від горя.

Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:

4.5 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Поділіться з друзями:

Джерело:
“Болгарские народные сказки”
Том 1
Упорядник – Ангел Каралійчев
Видавництво: “Свят”
м. Софія, 1984 р.

Коментарів ще немає... Будете першим?
Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Зареєструватись:
Відновити пароль: