Осел у левиній шкурі

В левиній шкурі в ліс Осел з’явився
І зажадав, щоб всяк йому корився
І ніс, що міг,
В його барліг.
Лев все приймав, хитнувши головою,
Поважно так мовчав, творив свої діла;
Серед своїх ходив із славою незлою
І по чужих світах некепська слава йшла.
Лисиця-склочниця, брехуха знаменитa,
Поміж сусідами плескала язиком:
— Не лапи в Лева, а копита,
Та й сам він пахне Віслюком! —
І Заєць-простачок їй жару піддає:
— М’ясного Лев не їсть — траву жує. —
Базікання, відома річ, не доказ,
Прикритий сумнів — не судовий показ…
То Лев мовчав-мовчав,
А то повчать почав.
Одного разу,
Коли мушва пекла до сказу,
Осел як зареве, —
Усі пізнали зразу,
Хто в шкурі лев’ячій живе.