Ослиця в квітнику

Ослиця до хліва через квітник брела,
Сумна і зла,
На світ увесь гнівлива.
Буркоче Солов’ю: — Ой пташко ти чудна!
Одна лиш квітка розцвіла, одна,
А ти розтьохкалась, щаслива!
Ось я ту квіточку ковтну,
Тоді пізнай весну! —
Сміється птах: — Не каркай, поторочо!
Приходь-но завтра рано подивись! —
Засяяло сонечко по теплій ночі,
Сад срібною росою вмивсь, —
Увесь квітник розкрив квітчасті очі.
Знов Соловей-музика виграє.
Ослиця знов своє:
— Пхе! Чваниться: порозпускались квіти!
Була одна, ну, перша, новина,
А тут чого радіти?
На те весна!

Є люди, ніби ця Ослиця сумовита:
Коли не зазирнуть в квітник наш запашний, —
Не тішить їх наш світ ясний,
Шукають прикрощі, бурчать чи ганьбити.

1958