Піч

Біля старого пенька, на галявині, Їжачок знайшов згарище від багаття. Зола була ще теплою.

«Загадкові істоти ці люди, — подумав Їжачок. — Але тепер одразу багато чого стало зрозумілим. Я знаю, чому в будинках у них взимку затишно і тепло».

Розумний Їжачок пішов далі своєю дорогою, і опале листя зашурхотіло в нього під лапками: піч, піч, піч!

— Яке добре слово: «піч»! — сам собі сказав Їжачок. — Гарне, тепле слово! Я назвав би так місце в людському будинку, де розміщується взимку жарке багаття!

Потім Їжачок прийшов до себе, заліз у нору і згорнувся колючим клубочком.

– Піч! Піч! — засинаючи, повторював він.

І вже крізь сон зрозумів, що він у нірці, він Їжачок, що він сам і є ця найтепліша піч.