Подарунок Змії

Жила-була вдова. Вона була бідна, як голий камінь. Тільки й радості було в неї що мала єдиного сина.
Дуже любила мати сина, працювала вдень і вночі, але злидні не залишали їхній будинок. Виріс хлопчик і найнявся чабаном до одного багатія в далекий аул.
Минуло три роки, і сильно засумував юнак за своєю мамою.

Пішов хлопець додому відвідати її. На наступний день рано-вранці пустився він у зворотний шлях.
Іде він і раптом бачить на дорозі маленьких змій. Здивувався юнак, чому вони так повільно повзуть. Голодні, чи що? Нагодував їх і пішов далі.
Доповзли маленькі змійки додому, розповіли матері своїй Змії, що нагодувала їх якась добра людина.

Наздогнала Змія юнака.

— Навіщо ти нагодував моїх дітей? Адже ти знаєш, що люди та змії — вороги. Я хочу знати, що ти дав моїм дітям. Дай мені спробувати.
Почастував юнак Змію. Залишилась вона задоволена.

— Тобі буде подарунок за твою доброту, — сказала Змія. — З цього дня ти розумітимеш мову птахів і звірів.

Подякував юнак Змії і пішов своєю дорогою.

Ішов він, ішов, ось уже видно вдалині його отару. Раптом чує — одна ворона каже інший:

— Сьогодні вночі на отару нападуть вовки і переріжуть усіх овець. Ось уже завтра наїдемося ми з тобою досхочу!

А друга ворона відповідає:

— Якщо чабани заховаються в долині, то всі вівці залишаться цілими.

Прийшов юнак до чабанів і розповів їм, яку розмову чув.

Чабани тільки посміялися, не повірили юнакові, відмовилися переганяти отару. А він перегнав своїх овець і сховався в долині. Тільки скінчив він робити загін для овець, як почулося вовче виття.

Почули виття вовків і собаки-вівчарки, що охороняли отару. Найбільша з них сказала:

— Зграя вовків збирається напасти на отару. Якщо наш чабан заріже найжирнішого барана і нагодує нас, ми здолаємо вовків.

Швидко вибрав юнак найжирнішого барана, зарізав його та нагодував своїх собак.
Коли на отару вночі напали вовки, собаки легко перемогли їх.

А ті чабани, які посміялися з юнака, не врятували своїх овець.
Вранці юнак вигнав свою отару з долини і попрямував до аулу.

Зрадів господар, що всі його вівці залишилися цілими, щедро нагородив юнака та відпустив його додому.
І зажив юнак зі своєю матір’ю багато і щасливо.