Повінь
Старостенко Юрій
Коли настала справжня повінь, річка розлилася так широко, що вода обняла і луки, і кущики, а вночі підкралася аж до самого пагорба і кілька разів плюхнула в лисячу нору.
— Ой клопіт, ой клопіт! — заходилася лисиця. — Там же ж діточки маленькі…
Біжить вона до бобрів і гукає:
— Рятуйте, браття бобри, там у норі вода діточок заливає!
— При-и-и-пинити роботу! — скомандував головний замурзаний глиною бобер. Загатили бобри рівчак, яким прийшла вода до пагорба, і подалися знов свою греблю будувати. А лисиця повиносила діточок з нори, поскладала всіх рядочком і примовляє: «Грій, сонечку, грій». З одного боку сонечко погріє, потім поверне лисиця усіх, і з другого погріє. І животики погріє, і лапки кволенькі.
«Ах, як добре, що сонечко у небі є», — думає лисиця. Ну й чудна! Хіба тільки вона так думає? Всі так кажуть!
Джерело:
“Лісові розмови”
Юрій Старостенко
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1975 р.