Про Іринку та морозиво

Ой і любила ж Іра морозиво! З’їсть порцію і знову до бабусі горнеться.

– І не проси , більше не куплю. Не жаль грошей. Тебе, онучко. Простудишся.

Одного разу Іра таке надумала, що аж в долоні заляпала. І от вона вже підіймалася східцями на другий поверх, де живе тьотя Маруся.

В Іринки аж чотири рідні тітки, і всі вони живуть в одному багатоповерховому будинку, бо працюють на одній фабриці.

– Чого це ти така засмучена? – зустріла її тьотя.

Дівчина ще дужче похнюпилась.

– Та… Бабуся ж мені сьогодні морозиво не купила.

– А тобі хочеться морозива?

– Дуже!

– Ой ти ж солодійко! – взялась тьотя за гаманець. – Візьми, – простягла вона двадцять гривень. – Та гляди, дорогу не перебігай.

Дівча враз повеселіло й вибігло з кімнати.
А невдовзі Іринка стукала в двері до тьоті Каті.

– Племінничка моя прийшла! – приголубила її тьотя Катя. – Чим же тебе смачненьким пригостити? – клопоталася вона. – Грушками чи ватрушками, пиріжками з калиною чи вареннячком малиновим?

Іра похитала головою.

– Морозивом! – сказала вона. Тьотя допитливо подивилася дівчинці в очі:

– А ти сьогодні не їла його?

– І не куштувала.

– Гаразд, – дістала тьотя сумку. – Купи собі морозиво. Тільки не квапся, їж поволі. Домовились?

Через деякийсь час дівча забігло до тьоті Валі. Далі – до тьоті Лізи. Більше тіток у Іринки не було, і вона повернулася додому.

Другого дня Іра почала кашляти, у неї підвищилась температура. Лікар, оглянувши її сказав:

– Морозиво!

– Що ви, мовила бабуся, – більше однієї порції я їй не купую.

– А тепер їй місяць і куштувати не давайте, – заявив лікар.

Іринка глянула на бабусю, хотіла щось промовити, та тільки губами поворушила.