Про Оха-чудотвора
У одного хазяїна був син, вже мав двайціть літ, але з печі не злазив, був лінивий-прелінивий: нічого не хотів робити. Куди б його батько не водив, повернеться додому — та й на піч. «Оддам я його кудись наймитувати,- думає батько. — Може, він і розуму набереться».
Повів батько в місто сина через ліс, сіли на пеньок одпочити.
— Ох,— зітхнув батько.
Аж вилазить з-під пенька дідочок — маленький, з бородою по самі коліна.
— Чи ти мене звав?
— Нічого я тебе не звав.
— А чого ти казав «ох»?
— Ну, втомився, значить.
— Тож я і є Ох… А куди ти того бельбаса ведеш?
— Та хочу оддать кудись у найми.
— То дай мені його, а через рік прийдеш за ним. Як пізнаєш — твій буде, а не пізнаєш — мій залишиться.
— А куди ж я прийду?
— А на осей самий пеньок прийдеш, сядеш, скажеш «ох!» — і я буду тут.
Оддав батько сина дідові, а Ох завів його в підземелля та й заставив дрова рубать. Рубав, рубав хлопець, виліз на дерево та й заснув. А внизу горів костер. Скотився хлопчина з дерева — та в костер. І згорів. Злетіла вгору маленька іскринка, дідок схопив ії, обмив у воді, і став хлопець стрункий і гарний, мовби нічого лихого з ним не трапилось. Зранку знову хлопець узявся рубать дрова: робота вже так і горіла в його руках. І дід довольний, не натішиться його спритністю.
Минув рік… Прийшов батько в ліс, сів на пеньочку і знов каже:
— Ох… Тут і появився перед ним дідок маленький, з бородою по самі коліна.
— Ну що, прийшов за сином?
— Прийшов.
— Дивись: пізнаєш його — твій буде, не пізнаєш — мій буде.
Випустив дідок на галявину сто жеребців — всіх однаковеньких, однієї масті.
— Котрий твій? Пізнавай…
Дивився, дивився батько; всі жеребці однакові, однієї масті: де ж між ними може бути його син? Не пізнає..
— Ну, то йди, через рік знов прийдеш, — Каже Ох. — До трьох разів питатиму тебе: як вгадаєш — буде син твій, не вгадаєш — буде мій.
Пішов ні з чим батько додому. Знов минув рік. Прийшов батько знову у ліс, сів на пеньочку і каже:
— Ох!..
Тут і появився перед ним дідок маленький, з бородою по самі коліна.
— Ну що, прийшов за сином?
— Прийшов.
— Ну, дивись, пізнаєш сина — твій буде, не пізнаєш — мій буде.
Випустив Ох стаю голубів, позліталися вони на галявину, клюють пшеницю.
— Ні, – каже батько,— не пізнаю свого сина.
— Ну, то йди… Через рік знову прийдеш, як не пізнаєш — то вже хлопець буде мій.
Пішов Ох у своє підземелля, а син перекинувся пташиною, полетів за батьком, догнав його в дорозі і каже:
— Татко, на третій рік дід випустить нас когутами. Котрий з них буде накульгувати на одну ногу, ото буду я.
Минув ще рік.. Прийшов батько у ліс, сів на пеньок і знову каже:
— Ох!
Виліз Ох з-під пенька, випустив на галявину зграю когутів, насипав їм пшона, а оден когут не їсть, все накульгує на одну ногу.
Батько й каже дідові:
— Ото мій.
— Ну забирай, якщо твій.
І з когута став красивий і стрункий хлопець.
Йде батько з сином додому, а якісь паничі полюють зайця і не можуть встрелить його. Син і каже:
— Татко, я побіжу, піймаю й віддам їм того зайця.
— А як же ти побіжиш і впіймаєш зайця?
Тут хлопець стукнувся об землю головою і став гончим собакою, зробив два стрибки — і вже заєць в його зубах. І поніс того зайця не до батька, а до паничів, що полювали.
— Дядько, продайте нам собачку,- кажуть вдоволені паничі до батька.
— О, що ви?
А хлопець, що став гончим собакою, і шепче батькові: «Продай мене, але цепки не продавай».
— Добре… Триста рублів коштує.
Купили паничі собаку… Побіг він у ліс, перекинувся на хлопця і вернувся до батька. Пішли разом додому.
В неділю каже син батькові:
— Татко, ведіть мене на базар. Я зроблюся конем файним, і продасте мене. Але вуздечки не продавайте.
Так і зробили. Повів батько на базар коня. А кінь — як намальований! Назбиралося всяких купців. Аж тут підійшов кривий циган:
— Здорові були, батю! Продаєте коня?
— Продаю.
— Скільки хочете?
Назвав батько ціну. Одрахував циган гроші, розплатився, забирає коня.
— Е ні, вуздечки не дам, — каже батько.
— Даю ще тобі сто рублів… Як же я без вуздечки коня поведу?
Віддав батько і вуздечку, пішов з грішми додому.
А циган і каже до коня:
— Ну що, попався? — А то і був Ох, що перекинувся на кривого цигана.— Вже батько вторговує за тебе гроші? Тепер ти од мене не викрутишся.
Повів Ох коня, аж захотів у дорозі вельми пити. Прив’язав коняку до дерева, пішов у ресторан попить води.
Аж йде дівчина, і кінь до неї каже:
— Дівчино, одв’яжи мене, то я тобі грошей багато дам.
Дівчина одв’язала коня, а тут притьмом вискочив Ох з ресторану та й до коня. А кінь — до річки та у воду.
Ох — за ним. Кінь зробився окунем, а Ох — щукою. Завирувала вода в річці: не може щука схопити окуня.
— Повернися головою, побалакаємо,— просить щука окуня.
— А мені нема про що балакати з тобою,— одказує окунь.
Гонилася, гонилася щука, ніяк не піймає окуня. Втомився уже й окунь, аж бачить: дівчина край берега пере шмаття. Вискочив окунь на берег та й зробився золотим
перснем. Дівчина схопила його —і на палець. Та й пішла додому.
Не гайнує даремно часу щука: перекидається на знатного купця, іде слідом за дівчиною в хату та й каже
її батькові:
— Нехай мені ваша дочка оддасть мій золотий перстень.
Я ніс його до царя в подарок й згубив.
Батько до дочки:
— Оддай же, дочко, персня панові:
— Ні, не оддам. Я прала на річці і знайшла його.
Став сварить батько дочку. Вийняла вона перстень і зо злості об землю ним тарах, а той перстень на пшоно розсипався. Купець одразу ж перекинувся на півня та й
давай визбирувать зерно. А одна пшонка закотилася непомітно під лаву.
Визбирав півень пшоно, вискочив крізь одчинене окно у
двір та й зник.
Дочка й каже батькові:
— Бачите, татко, який то купець? То чорт.
А з сеї пшонини, що закотилася під лаву, зробився парубок — стрункий та красивий. Побачила дівчина його, уподобала, скоро вони й побралися.
Довго жили-поживали і горя не знали.
