Приборкувач джинів

В одному селі жив собі Безбородий. Була в нього своя хата, дружина, четверо синів. Одного разу Безбородий пішов у гори провідати свого друга лісоруба. Повертається він назад, аж несподівано виріс перед ним величезний Джин. “Якщо я зараз кинуся утікати – він мене наздожене і проковтне, – подумав Безбородий. – Вмирати, там вмирати, як справжній мужчина…” Підійшов він ближче, поправив пасок, розправив плечі, засукав рукави – начеб готувався помірятися з Джином силою:

– Гей ти, безбожнику! – погукав він Джину, – ти не боїшся ходити по моїх володіннях не спитавши дозволу?!

Джин подивився на Безбородого, як на комашку, і розреготався так, що аж гори затремтіли:

– Любий мій, ти вже пробач мені цього разу, не карай. От якщо я ще раз забреду в твої володіння, тоді можеш розірвати мене на шматки!

Безбородому нікуди діватись, от він і вирішив вихвалятися далі:

– Ні, Джине, не пробачу! Хочеш ти чи не хочеш, але я тебе зараз задушу!

Джин також був жартівником:

– Не треба, любий, пожалій мене сироту. Мене вдома чекають молода дружина, маленькі дітки, ти хоч їх пожалій.

Безбородий вирішив не поступатись:

– Сказав ні, значить ні. Вибирай, якою смертю ти хочеш померти: хочеш задушу, хочеш повішу тебе на найвищому дереві, хочеш в озері утоплю…

Джину сподобалась ця гра, от він і каже:

– Яка тобі від того користь, що ти мене уб’єш? Хочеш я викуплю в тебе свою грішну душу?

– Ну що ти можеш запропонувати мені за свою погану душу? – вкрай розперезався Безбородий.

– Я дам тобі за неї гору золота, – відповів Джин, – але золото це лежить у мене в печері. Ходім до мене, будеш моїм гостем.

Хоч і страшно Безбородому, та відступати нікуди, от і пішов він у гості до самого Джина. Прийшли вони до нього в палац, Джин наказав дружині приготувати обід. Вона поставила перед гостем миску з дюжиною смажених баранів, бочку меду,
бочку масла.

З’їв Безбородий шматочок м’яса і сів збоку. Джин навіть образився:

– Любий гостю, вам що, не подобається моє частування?

На що гість відповів з посмішкою:

– Я баранину не люблю. Я з дитинства звик їсти м’ясо джинів. Може ти заріжеш для мене одного з твоїх дітей…

Джину раптом стало страшно: “Можливо цей Безбородий й справді такий сильний, що навіть мене не боїться? – подумав Джин, – треба якомога швидше випровадити його…”

– Гаразд, я згодний, – відповів гостеві Джин, – але для цього ви повинні піти в ліс і принести дров для вогнища.

Безбородий вибрав найдовший аркан і пішов до лісу. Джин чекав, чекав гостя, а того все нема. Вирішив Джин піти подивитися чи бува не утік він. Приходить у ліс і бачить таку картину: Безбородий обв’язав ліс арканом, тримає в руках кінці, тягнути збирається. Злякався Джин:

– Шановний, що ви збираєтесь робити?!

– Вирішив запасти тебе дровами на цілий рік, щоб ти не носив в’язками…

– Дякую вам, але мені не потрібно стільки дров! Я сам віднесу в’язку.

Повернулися вони до палацу. Джин і каже гостеві:

– Дрова у нас є, потрібна вода. Підіть за водою, принесіть бочок десять, я а приготую казан.

– Гаразд, – відповів Безбородий. – Де у вас тут найглибший колодязь?

Пішов Безбородий, Джин чекав, чекав гостя, а того-все немає. Вирішив піти подивитись – чи бува не втік? Підходить до колодязя і бачить таку картину: Безбородий копає лопатою довкруж колодязя. Не втримався Джин:

– Шановний, що ви збираєтесь робити?

– Вирішив позбавити тебе від зайвого клопоту, викопаю колодязь і поставлю його перед твоїм палацом – скільки треба води, стільки й набирай!

– Не треба, не чіпайте цей колодязь, – почав благати переляканий Джин, – я сам віднесу стільки води, скільки потрібно.

Повернулися вони пізно в палац і вирішили лягти спати. Тільки-но гість заснув. Джин каже пошепки дружині:

– Ти йди приготуй казан, я принесу дров і води. Закип’ятимо казан води, і кинемо Безбородого в окріп.

Коли Джин і його дружина пішли, Безбородий, який усе чув, приніс з комірчини мішок солі, гарбуз, прив’язав його до мішка, одягнув свій одяг, закутав у ковдру і сховався. Минув деякий час, Джин і його дружина притягли великий казан з гарячою водою, поставили його поруч з тахтою і зіштовхнули в окріп мішок з сіллю. Зіштовхнули та й задоволені пішли спати. Вранці прокинулись, дивляться, а гість собі спокійно розгулює перед палацом. Джин злякався й запитує:

– Як спалося любий гостю?

– Дякую, – відповідає Безбородий, – постіль була тепла і м’яка… “Від цього Безбородого так просто не звільнишся, – подумав Джин, – віддам йому золото й нехай іде собі геть”. Вирішив так зробити та й каже:

– Любий гостю, ви зробили для мене немало добра і я вирішив від щирого серця подякувати вам. Візьміть у подарунок від мене чан із золотом.

Виніс Джин із печери великий чан із золотом і поставив перед Безбородим. Зиркнув Безбородий на чан і зрозумів, що тут і десять верблюдів буде мало, аби перевезти це добро. Обійшов він довкруж чана і почав пильно вдивлятися в сонце, що сходило над горами. Джин і запитує:

– Чого це ви задумалися, шановний, беріть золото і йдіть додому.

На те Безбородий відповів:

– Якщо я сам принесу це золото додому, то сусіди подумають, що я його в когось украв і повідомлять султану. От я й міркую: а що коли я закину оцей чан на сонце, заліплю його золотом і потім монетки будуть самі падать до мене в двір…

Злякався Джин:

– Що ви, шановний! Поки всі монетки із сонця скотяться нам доведеться жити в темноті і холоді. Краще я сам віднесу цей чан вам додому.

Прийшли вони додому до Безбородого, і поки Джин встановлював чан у дворі, Безбородий кинувся мерщій у хату і пояснив усе дружині й дітям. Потім посадив синів по кутках і звелів їм голосно кричати: “Хочемо Джинового м’яса! Хочемо Джинового м’яса!”

Вийшов Безбородий у двір і запрошує Джина в хату:

– Я у вас гостював, а тепер прошу бути моїм гостем!

Не встиг Джин переступити поріг хати, як хлоп’ята з кутків зарепетували: “Хочемо Джинового м’яса! Хочемо Джинового мяса!” Як почув це Джин, ухопився руками за голову і помчав світ за очі.

З того часу минуло багато-багато років, але ніхто більше Джина в цих краях не бачив: дуже налякав його Безбородий