Пригоди Чупринки

День народження

Ганнуся прокинулася дуже рано. Їй не спалося: вона все думала, як відсвяткує свій День народження. Дівчинка так давно його чекала! Ганнуся запросила на свято своїх найкращих друзів.

Сонечко тільки-но з’явилося на сході, але Ганнуся вже не спала. «Адже це так серйозно – стати великою! Мені сьогодні виповнюється шість років! Я незабаром піду до школи і буду вчитися читати й писати! – думала вона. – Я старша від мого братика Андрійка, тому вважаю, що настав час ставати серйозною і відповідальною!»

Мама теж не спала, вона вже щось готувала на кухні. Матуся обіцяла Ганнусі, що приготує для її друзів дуже смачний торт, а також багато інших різних смачних страв.

– Мамо, доброго ранку! – сказала Ганнуся, зайшовши на кухню. – Ти сьогодні спечеш торт? «Курочку Рябу»?

– Звісно, люба моя! Твій улюблений торт уже готовий, я його ще вчора спекла! – відповіла мама – і посмішка осяяла її вуста.

– Ура! Ура! Так приємно, що мої гості теж скуштують цей чудовий тортик!

Гості були запрошені на третю годину дня. Страви і солодощі милували зір на святковому столі, а посередині гордо красувався улюбленець Ганнусі – торт «Курочка ряба». Сама ж Ганнуся виглядала дуже ошатно: вона одягла гарну сукню й ретельно зачесала своє біляве волосся.

Першою гостею була Лариса, яка жила в сусідньому під’їзді. Дівчатка вже давно товаришують і разом відвідують клас недільної школи.

– Привіт, Ганнусю! Вітаю тебе з Днем народження і хочу зробити тобі подарунок. Візьми ось цю золоту рибку! Подивись, яка вона гарна! Це – тобі! – сказала Лариса.

Подарунок Ганнусі дуже сподобався. Вона була задоволена, адже в її акваріумі плавали різні рибки, а золотої – не було.

– Дякую, Ларисо! Проходь до кімнати! Ми з тобою разом впустимо рибку в акваріум.

Дівчатка пішли до кімнати, щоб швидше віднести рибку, тому що у великому акваріумі їй буде куди веселіше, ніж у банці.

Наступним прийшов Миколка, він приніс у подарунок повітряну кульку. Кулька була особливою, не такою, як усі.

Вона мала таку форму, наче в неї були щоки. Ганнуся зраділа, отримавши такий подарунок, і провела хлопчика до кімнати, де вже сиділа Лариса. Лариса впізнала Миколку: вона його бачила в церкві на святі Великодня. Хлопчик тоді декламував вірш. Вона навіть запам’ятала слова цього вірша.

– Миколко, хочеш, я продекламую тобі твій вірш? – запитала Лариса.

Він кивнув головою на знак згоди.

– «Я – ніжний пролісок, пробуджую лісок. І першим сповіщаю світ увесь: наш Ісус Христос воскрес!» – на одному подиху проказала Лариса.

– Правильно! Я читав цей вірш! – підтвердив Миколка.

– Миколко, до якого ти класу ходиш? – запитала Лариса.

– Я ходжу до другого класу, і вмію вже і читати, і писати, хоча це – не зовсім легка справа. Треба багато часу витратити, щоб навчитися.

Цієї миті у двері подзвонили, і Ганнуся пішла відчиняти.

– Привіт, Ганнусю! Вітаємо тебе із Днем народження! Ми принесли тобі в подарунок дитячу Біблію з малюнками. Коли ти навчишся читати, ти зможеш сама її читати, а також розфарбуєш малюнки в цій чудовій книзі!

Ганнуся подякувала Світланці й Людочці. Вони були сестрами і теж народилися в Казахстані, як і Ганнуся. Їхня родина, так само, як і Ганнусині батьки, переїхала до цього міста. З того часу дружать не тільки батьки між собою, але й дівчатка – Світлана, Люда й Ганнуся.

– Ну ось, усі гості зібралися! Я запрошую вас пройти до столу. Моя мама спекла такий смачний торт! Давайте скуштуємо! – запросила Ганнуся своїх гостей до столу.

Ганнусин братик Андрійко, а також мама з татом, також приєдналися до частування.

Мама сказала:

– Діти, давайте перед їжею помолимося, як нам заповів Ісус Христос.

Мама помолилася, подякувала Господеві за їжу, за свято, за Ганнусю, за те, що Бог її зберігає і благословляє, за гостей, які прийшли на свято. Після цього діти почали святкувати: пригощалися, розмовляли, сміялися й бавилися.

Час летів дуже швидко, і до вечора діти дуже-таки стомилися. Адже стільки всього сталося: вони і грали в різні ігри, й стрибали, і наздоганяли один одного. Було весело й гамірно!

Перед закінченням свята мама запропонувала дітям пограти в бажання. Першою, сказала вона, почне Ганнуся, а потім діти почергово будуть загадувати бажання у відповідності з тим, що побажав попередній.

– Чудово! – зраділи діти.

Іменинниця запропонувала розфарбувати повітряну кульку, яку їй подарував Миколка. Вона намалювала кульці очі, Світлана й Люда намалювали ніс і брови, Лариса – рот і щічки. Дуже гарна вийшла кулька. А Миколка намалював чупринку.

– Яка вона симпатична! – вигукнула Ганнуся.

Чупринка в кульки вийшла особлива, як кома. Дівчинка вирішила назвати кульку Чупринкою.

– Нехай вона буде Чупринкою – адже це ім’я дуже пасує нашій кульці.

Друге бажання було від Лариси:

– Давайте відпустимо Чупринку в небо!

Третє бажання – від Світланки й Людочки:

– Нехай Чупринка летить до Ізраїлю!

Четверте бажання висловив Миколка:

– Нехай Чупринка полетить у часи, коли Ісус жив на землі!

А молодший братик Ганнусі, Андрійко, побажав, щоб Чупринка, коли повернеться назад, розповіла їм про те, що побачить в Ізраїлі. Діти вийшли на вулицю, випустили Чупринку в небо і побажали їй щасливої дороги!

На цьому свято Дня народження закінчилося. Діти розійшлися по домівках. Адже було вже досить пізно. Кожен думав, коли лягав спати: «Чи зможе Чупринка долетіти до Ізраїлю? І чи потрапить у часи Ісуса?» Їм так хотілося, щоб казкова мандрівка Чупринки вийшла цікавою і захоплюючою.

Міркуючи про це, вони заснули у своїх ліжечках. А що діти побачили уві сні – про це ми довідаємося в наступних розповідях.

Чупринка в Ізраїлі

У небі спалахнули зірки. Вони таємниче мерехтіли на чорному оксамиті небозводу. Ви дивилися коли-небудь уночі на зорі? Якщо так, то, либонь, помітили, що всі вони різного кольору: жовтогарячі, зелені, блакитні, червоні. Спостерігати за зірками завжди цікаво. Дивуєшся – як дивно Бог улаштував зоряне небо.

Цієї ж ночі все було незвичайним.

Миколка, засинаючи, думав: «Якщо кульці вдасться потрапити в часи Ісуса Христа, вона, напевно, зможе розповісти нам багато цікавого і дивовижного про те, що Ісус зробив для людей. Адже Ісус – Син Божий, і коли Він був на землі, то вчинив багато чудес».

Миколка вдивлявся в нічне небо, милувався місяцем, що пропливав повагом. Його сяйво освітлювало кімнату Миколки, й хлопчикові здалося, що він побачив Чупринку, яка летіла і співала: «Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!»

Кулька летіла по небу й наспівувала свою веселу пісеньку. Пролітаючи над Ізраїлем, вона подумала: «Яка гарна країна! Внизу видніється місто Віфлеєм. Я чула, що в цьому місті дуже давно народився Ісус Христос. Він з’явився в родині теслі Йосипа і його дружини Марії. Ще до Його народження з Марією трапилося диво. Їй з’явився ангел Гавриїл, який сказав: «Не бійся, Маріє! Я приніс тобі гарну новину! Ти народиш сина й назвеш Його Ісусом! Він спасе світ від гріхів, тому що Він – Син Божий». Так і сталося: Марія народила Сина в хліві, сповила Його й поклала до ясел. У цей час пастухів, котрі ночували в полі, осяяло світло з неба. З’явився їм ангел і сказав: «У місті Давидовому, Віфлеємі, народився Спаситель світу, Христос. Ви Його знайдете в хліві, де стоять тварини». Пастухи спершу злякалися, а потім вирішили піти й подивитися на диво-дитину Ісуса. Все було справді так, як звістили ангели: вони знайшли Ісуса в яслах на сіні. Марія, його мати, та Йосип – поруч. Маля було дивовижне й гарне!»

Кулька Чупринка летіла все далі й далі. Вона пролітала повз місто Назарет і наспівувала свою веселу пісеньку: «Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!»

Кулька згадувала: «У місті Назареті Ісус жив зі Своїми батьками. Йосип був теслею, і теслярської справи він навчив Ісуса. Ісус ріс слухняною дитиною, поважав Свого земного батька Йосипа і Свою маму Марію. Його матуся знала, що в них – незвичайна Дитина, що це – Син Божий. Вона ніколи не забувала, що Бог Його послав на землю, щоб спасти людей».

Кулька все летіла й летіла. Вона пролітала над містами й селищами – і ось, нарешті, пролетіла над Галілеєю. Як? Ви не знаєте, що таке Галілея?! Це – місцевість в Ізраїлі, де розташоване Генісаретське озеро – дуже гарне й глибоке.

Чупринка побачила своє відображення на плесі блакитного озера і вкотре здивувалася: «Яку красу створив Бог на нашій землі! Як Він бездоганно керує всією природою: морями, лісами, горами, сонцем і зірками, вітром і дощем – і посилає нам тепло й холод. Бог любить людей і для спасіння людства послав Свого єдиного Сина Ісуса Христа».

Коли кулька Чупринка пролітала над озером Генісаретським, на озері був шторм, насувалася гроза. «Як страшно летіти над озером! Але що це? Човен на озері… А в нім – учні Ісуса. Я зачеплюся за човен – і так зможу врятуватися від бурі. Але учні Ісуса не можуть боротися зі штормом, човен кидає на хвилях то в один бік, то в інший. Він уже майже заповнений водою і, здається, ось-ось потоне. Ісус же – теж у човні, тихенько спить на кормі. Учні почали кричати: «Ісусе, чому Ти спиш? Хіба Ти не бачиш, що ми гинемо?» Ісус підвівся, простягнув руку і наказав вітру затихнути. Він сказав озеру: «Замовкни! Перестань!» – і настала велика тиша.

Потім Ісус сказав учням: «Чому ви так боїтеся? Чому у вас немає віри?» Злякалися учні Ісуса і почали між собою говорити: «Хто ж Він, що й вітри, і води підкоряються Йому?»

Так були врятовані учні Ісуса, і я теж! Тепер я точно знаю, що Ісус – Син Божий і Спаситель світу!»

«Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!» – наспівувала радісно Чупринка.

Раптом знову здійнявся сильний вітер – і Чупринка полетіла за напрямком вітру.

А Миколка прокинувся дуже щасливим. Він усе думав про Чупринку і вирішив, що, коли знову піде до церкви, то розповість своїм друзям – Ганнусі, Ларисі, Світлані, Люді й Андрійкові, – який він бачив дивовижний сон.

Чудо на горі

Ганнуся була щаслива, що її День народження пройшов так добре й весело. Їй сподобалися подарунки друзів, і вона вірила, що їм теж сподобалося свято, яке вона влаштувала для них. Вражень було багато, тож дівчинка довго не могла заснути. Згадала, який сьогодні був смачний торт – їй навіть здалося, що цього разу він вдався смачнішим, ніж завжди – адже її мама дуже старалася, коли його готувала. Також Ганнуся думала: як там її золота рибка, чи потоваришувала вона з іншими рибками, чи сподобалося їй нове місце?

Ганнуся раділа, коли думала, що незабаром сама зможе читати Дитячу Біблію. Також вона думала про Чупринку. Як добре, що Миколка зробив їй такий незвичний подарунок, а діти разом придумали для кульки ім’я – Чупринка. Вони намалювали їй такі милі очки й носик! А посмішка, яку намалювала Лариса, вийшла такою, наче кулька раділа, що діти її випускають у небо.

«Цікаво, – думала Ганнуся, – чи зможе кулька Чупринка долетіти до Ізраїлю? Чи зможе потрапити в часи Ісуса Христа?»

Ганнуся, непомітно для себе, почала засинати. Їй наснилася кулька Чупринка, яка летіла по небу й співала вже знайому нам пісеньку: «Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!»

Світило яскраве сонце, на небі не було ні хмаринки. Погода була напрочуд гарною, і Чупринка голосно та щиро співала свою улюблену пісеньку. Вона пролетіла над озером Генісаретським, а ще через трохи часу пролітала над околицями міста Тіверіяди, що в Галілеї. Чупринка підлетіла до гори й побачила там Ісуса з учнями. Наблизившись, кулька почула, як Ісус навчав народ, котрий зібрався на горі. Також Ісус зціляв людей, які були хворі. Чупринка почула, як учні Ісуса сказали: «Вчителю, відпусти народ, щоб вони пішли й купили собі щось попоїсти, адже вони цілий день нічого не їли!»

Але Ісус сказав: «Ви дайте їм їсти!» Учні відповіли: «Учителю, але в нас тільки п’ять хлібів і дві рибки, хіба ми зможемо нагодувати п’ять тисяч людей?!»

Ісус сказав, щоб народ сів на траву, а Сам взяв хліб і рибу, благословив їх і наказав роздати людям.

Усі були здивовані, у тому числі, й кулька Чупринка, що всім вистачило їжі, навіть залишилися шматки, яких набралося дванадцять повних коробів!

«Яке чудо створив Ісус! Усіх нагодував, про всіх подбав! І я була свідком цього чуда!» – раділа кулька.

«Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!»

Ганнуся прокинулася рано.

– Мамо! Мамо! Іди сюди! – покликала вона маму і розповіла їй свій цікавий сон про Чупринку і про те, що кулька бачила в Ізраїлі.

– Обов’язково розкажи своїм друзям цей цікавий сон! – порадила мама.

Ганнуся вирішила, що коли діти зустрінуться в недільній школі, вона розповість їм, що бачила в сні їхню кульку Чупринку, а також про те, що кулька бачила Ісуса!

Біль у животі

Ларисі дуже сподобалося свято подруги. Вони добре повеселилися, багато було рухливих ігор і біганини.

Увечері, ближче до ночі, у Лариси раптом розболівся живіт.

– Мамо, – поскаржилася, – у мене болить живіт.

– Ти, напевно, багато стрибала? – запитала мама.

– Так, ми бавилися м’ячем і стрибали зі скакалкою, – відповіла Лариса.

– Я приготую тобі грілку! – сказала мама. – Ти поклади її на живіт, розслабся і лежи спокійно. Повинно все пройти! – заспокоїла мама Ларису.

Лариса розстелила своє ліжко, лягла в постіль і поклала на живіт теплу грілку. Перш ніж лягти спати, дівчинка завжди молилася й просила Ісуса благословити її на ніч – так їх навчили в недільній школі. Сьогодні вона молилася по-особливому, бо просила, щоб Ісус поклав Свої святі руки на її живіт і зцілив від недуги. Вона заплющила очі й розслабилася – так, як порадила мама. Грілка була теплою, і від цього тепла дівчинка почала засинати.

Раптом вона почула веселу пісеньку. Її співала кулька Чупринка: «Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!»

– Чупринко, привіт! – вітала її Лариса. – Як це цікаво – потрапити до такої далекої країни, як Ізраїль, так ще й у часи Ісуса!

– Так, Ларисо! Ви ж мене самі відправили в подорож до Ізраїлю, от я й літаю, бачу всі чудеса, які Ісус творив, коли був на землі. Я тобі хочу розповісти, яке я чудо бачила! – такими словами Чупринка привітала Ларису.

– В Ізраїлі жила одна дівчинка, їй було 12 років. Її тато був начальником синагоги, звали його Яір. І от що трапилося з тією дівчинкою. Одного разу в неї дуже заболів живіт, вона навіть не могла підвестися з ліжка. Ніхто їй не міг допомогти. Тоді її тато почув, що неподалік ходить Людина на ймення Ісус, Він зціляє всі людські недуги. Яір вирішив покликати Ісуса, щоб Він зцілив його доньку. Але за Ісусом ходило стільки народу, що Яір ледве зміг пробитися до Ісуса. Він почав його благати, щоб Той зайшов до його будинку і зцілив доньку – адже вона в нього єдина! Поки Ісус і Його учні йшли до будинку Яіра, багато хто з людей просили в Ісуса допомогти і їм. Господь нікому не відмовляв – Він зціляв усіх. Невдовзі слуги Яіра прийшли й сказали, що його донька померла, тож не потрібно тепер турбувати Господа. Тоді Ісус сказав: «Не бійся! Тільки віруй – і врятована буде твоя донька!» Біля будинку Яіра зібралося багато народу, всі плакали за померлою дівчиною. Ісус зі Своїми учнями Петром, Іваном і Яковом, а також з батьками дівчини ввійшов до кімнати, сів біля померлої, взяв її за руку й сказав: «Дівчино, тобі кажу – встань!» Тієї ж миті дівчинка встала й попросила поїсти. Ось таке чудо вчинив Ісус!

Кулька Чупринка попрощалася з Ларисою й полетіла далі. Дівчинка почула вдалині її веселу пісеньку: «Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!»

Лариса прокинулася – біль у животі минув. Вона знала тепер, що Ісус може зцілити всі наші недуги, і вирішила про це розповісти своїм друзям.

Вдалий улов

Коли всі гості розійшлися і святкування Дня народження Ганнусі закінчилося, Андрійко сів біля акваріума, щоб помилуватися рибками. Йому було дуже цікаво, як в акваріумі приймуть нову рибку, яку подарувала Лариса. Рибка була золотистого кольору, у неї був довгий хвостик, яким вона весело розмахувала. Андрійко довго спостерігав за рибкою, і йому здалося, що вона йому посміхається. Він зрозумів: рибці сподобалося в акваріумі, та й інші рибки з нею подружилися.

Невдовзі стемніло, і мама наказала Андрійкові йти спати. Андрійко був самостійною дитиною. Хоч йому виповнилося всього лиш чотири роки, але він уже багато чого вмів робити сам. Ось і зараз постелив постіль, переодягся в піжаму, пішов до ванної кімнати, вмився, почистив зуби і ліг у ліжко.

– Мамо! – покликав Андрійко. – Я вже готовий, ми можемо з тобою помолитися на ніч? – Звісно, Андрійку. Я вже йду! – відповіла мама. – Сину, а за кого ти хотів би помолитися? – запитала вона.

– Сьогодні я хочу помолитися за золоту рибку, щоб їй добре жилося в акваріумі, і за Чупринку, щоб вона долетіла до Ізраїлю! – відповів Андрійко.

– Добре! Давай за це помолимося, а також подякуємо Ісусові за все й попросимо Його благословити нас на цю ніч, – додала мама.

Вони так і зробили. Потім мама вимкнула світло й пішла до своєї кімнати, а Андрійко все думав про Чупринку. З цією думкою він і заснув.

І бачить хлопчик сон. Начебто він стоїть на березі озера, а на середині його якісь люди рибалили на човні. Звідкись здалеку донеслася пісенька: «Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!» Андрійко побачив, як до нього по небу летить Чупринка і співає свою веселу пісеньку.

– Привіт, Андрійку! Що ти робиш без батьків тут, на березі Генісаретського озера? – запитала його Чупринка.

– Не знаю! – відповів Андрійко. – Я ліг спати – і потрапив сюди.

– Давай разом подивимося, що тут відбувається! – запропонувала кулька.

Андрійко на знак згоди кивнув головою. Вони почали спостерігати, як рибалки ловлять рибу. Андрійко вже не раз їздив зі своїм татом на рибалку. Вони завжди рибалили на вудку, а от як ловлять неводом, ще жодного разу не бачив. Андрійко уважно спостерігав за човном і за рибалками, котрі витягували невід.

– Симоне, сьогодні ми знову нічого не впіймали! – мовив плечистий чоловік своєму приятелеві в човні.

– Так, щось у нас зовсім немає улову. І як ми будемо з порожніми руками повертатися додому? Як годуватимемо свої родини? – з гіркотою в голосі промовив Симон.

Рибалки повернулися на берег і чистили свої неводи від трави, що потрапила до них під час рибалки. Настрій був поганим.

– Дивися! Дивися, Андрійку! Ісус сюди йде, а за Ним стільки народу! – вигукнула Чупринка.

Хлопчик затамував подих і зацікавлено спостерігав за тим, що відбувалося на березі Генісаретського озера. Ісус зайшов у човен до Симона і почав навчати народ. Усі люди (поміж них і рибалки) уважно Його слухали.

Потім Ісус звернувся до Симона:

– Відпливи на глибину й закинь твій невід для лову!

Симон сказав Йому у відповідь:

– Наставнику! Ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали; але за словом Твоїм закину невід ще раз!

– Що я бачу! – закричав Андрійко. – Дивися, кулько, скільки риби витягли з озера! Дивися, вона навіть не вміщається в одному човні! Чупринко, дивися! Друзі Симона попливли йому на допомогу іншим човном!

Усі невимовно раділи.

– Ура! Ура! Ісус вчинив чудо! – Андрійко аж підстрибував від радості. – Я сам це бачив!

– Я теж це бачила! – підтримала його Чупринка. Кулька заспівала свою пісеньку й, попрощавшись із Андрійком, полетіла далі.

Андрійко прокинувся з гарним настроєм і розповів своєму татові сон, в якому він був присутній на такій дивовижній рибалці. Тато, вислухавши сон, також був здивований і запропонував усе розповісти Ганнусі й мамі, та й дітям, з якими разом запустили в небо Чупринку.

Сліпонароджений

Світланка й Люда після Дня народження Ганнусі повернулися додому дуже жваві. Вони розповіли мамі про те, як випустили в небо кульку, і про те, що дали їй завдання полетіти до Ізраїлю часів Ісуса. Дівчатка були щасливі, що це було їхнє спільне бажання. Мама уважно вислухала їхню розповідь і побажала обом на добраніч. Всі розійшлися спати по своїх кімнатах.

До речі, у цій родині вже давно живе кошеня Тишко. Всі його дуже люблять, але кошеня, на жаль, сліпе! Його носили до ветеринара, але той сказав, що Тишко таким народився й ніяка операція йому не допоможе. Світланка завжди на ніч бере Тишка до себе в ліжко. Вона його дуже любить і хоче зайвий раз приголубити маля. Тишко це відчуває й, зрозуміло, завжди озивається на вияв її любові своїм мелодійним муркотінням. Ось і сьогодні Світланка взяла Тишка з собою в ліжко. Вона думала про кульку Чупринку: чи зможе та долетіти до Ізраїлю? І як потрапить у часи Ісуса? Тишко пригорнувся до Світланки й тихенько муркотів свою пісеньку. Світланці стало тепло та затишно, і вона заснула. Раптом Світланка почула, що зверху хтось співає: «Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!» Дівчинка вирішила подивитися, хто ж це так гарно співає. Світланка взяла Тишка на руки й вийшла з будинку. Кулька продовжувала наспівувати свою пісеньку. Світланка здивувалася, коли побачила Чупринку.

– Привіт, Світланко! – сказала Чупринка. – Чому ти так здивувалася? Ви ж самі мене випустили в небо й побажали, щоб я полетіла до Ізраїлю часів Ісуса!

– Ти маєш рацію! Тільки я не знала, що кульки можуть розмовляти! – відповіла Світланка.

– Я б не змогла розмовляти, якби ви не намалювали мені очки, ротик, носик, брови; тепер я не тільки можу розмовляти, але й співати! Ти чула мою пісеньку?

І кулька знову почала свою дивовижну пісеньку:

– Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!

– Дуже гарна пісенька! – повеселішала Світланка. – Мені сподобалося, як ти співаєш: «І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!» А що ти мені можеш розповісти про Ісуса?

Кулька відповіла:

– Я літала над Ізраїлем і бачила багато чудес, які створив Ісус. Звісно, я про них тобі розповім! Одного разу Ісус ішов зі Своїми учнями повз одне місто. Край дороги сидів чоловік, сліпий від народження. Ісус зглянувся над ним і сказав Своїм учням: «Поки я у світі, Я – СВІТЛО для світу!» Потім Він плюнув на землю й зробив місиво. Цим місивом Він помастив очі сліпонародженому, після чого наказав йому піти і вмитися в купальні Сілоам. Сліпий так і зробив. Світланко, ти знаєш, яке чудо сталося? Сліпий повернувся звідтіля зрячим!!! Усі, хто це бачили, дивувалися і раділи! Отак, Світланко, Ісус любить людей! Він їм завжди допомагає!

– Спасибі, Чупринко, за твою розповідь! – сказала Світланка.

Вони попрощалися, і Чупринка полетіла далі, назустріч новим чудесам Ісуса!

Світланка прокинулася рано-вранці. Тишко спав поруч під ковдрою. Світланка вирішила помолитися за свого Тишка й попросити Ісуса, щоб Він зцілив її улюблене кошенятко, адже воно теж від народження сліпе.

Вона вірила, що Ісус може й тваринок зціляти!

Політ на повітряній кульці

Люда засинала неохоче. Їй так сподобалося на святі в Ганнусі; особливо цікаво було розмовляти з Миколкою. «Він так багато знає: напевно, багато читає, – думала Люда. – Аж подих перехоплювало, коли він розповідав про ракети, які пливуть на поверхні води з великою швидкістю. Він сказав, що на річці Нева, яка протікає в Санкт-Петербурзі, дуже багато таких ракет. Коли Миколка їздив у гості до тітки Тані в Кронштадт, то завжди на ракетах переїжджав Невську затоку. От було б цікаво покататися на ракетах!» – думала Люда й уявила, як вона пливе на такому човні. Ці приємні думки заколисали Люду, і вона заснула.

У сні дівчинка побачила озеро й човен, в якому були чоловіки.

Люда стояла на березі озера, і раптом вона почула пісню. Підвела голову – а в небі кулька Чупринка. Кулька співала пісню:

– Я – кулька Чупринка, по небу я лечу. І всім, кого зустріну, про Ісуса розкажу!

– Чупринко! Чупринко! – закричала Люда. – Лети до мене, це я, Люда!

Чупринка побачила внизу дівчинку і підлетіла до неї.

– Людо! А що ти тут робиш одна, на березі озера? – здивувалася Чупринка.

– Я не знаю, – відповіла Люда. – Лягла спати – і ось я тут! – відповіла Люда. – Дивися, Чупринко! Там, вдалині, пливе човен, а в нім – якісь чоловіки. Мені стає страшно! – сказала з острахом.

– Не бійся, Людо! Я бачу зверху, що в човні пливуть учні Ісуса Христа! Бачу поміж них Петра, Якова, Івана і всіх інших! Тільки Ісуса чомусь поміж них немає. Цікаво, чому вони пливуть самі, без Ісуса? – здивовано міркувала Чупринка. – Давай полетимо туди, ближче до човна! – запропонувала вона Люді.

– Що ти, Чупринко! Я боюся так високо літати, та ще й через воду. От якби тут була ракета, тоді можна було б. Мені Миколка розповідав про такі ракети! – сказала Люда.

Чупринка розсміялася:

– Ти про які ракети розповідаєш? Ми потрапили з тобою в часи Ісуса Христа, в Ізраїль. У той час люди пересувалися по воді на човнах, а по суші їздили на конях, ослах, слонах і верблюдах. Я пропоную тобі свої послуги – ти візьмеш мене за нитку, і ми разом полетимо до того човна, де пливуть учні Ісуса! – запропонувала їй Чупринка.

– Добре, Чупринко! Я тобі довіряю! – приготувалася Люда. – Давай сюди свою нитку! Тільки ти будь обережною, не впусти мене!

Чупринка і Люда полетіли ближче до човна. Вони опустилися в човен, тим більше, що учні не заперечували. У цей час усі побачили, що по воді до них наближається Ісус.

– Не може бути! – закричали вони злякано. – Це, напевно, примара!

Люда й Чупринка теж були здивовані, але Ісус заспокоїв усіх:

– Не бійтеся! Це – Я, Ісус!

Петро сказав:

– Учителю, я теж хочу піти, як і Ти, по воді!

Ісус відповів:

– Іди сюди! Ставай на воду – і йди!

Петро так і зробив, але, пройшовши трохи по воді, засумнівався, злякався вітру – і почав тонути.

Ісус простягнув на допомогу руку і сказав Петрові:

– Чому ти засумнівався!

Ісус не міг допустити, щоб Петро потонув, Він урятував його. Човен пристав до берега й усі вийшли з нього.

– Яке чудо ми з тобою, Чупринко, бачили! – закричала Люда. Чупринка теж раділа, що вона ще раз стала свідком чуда, яке вчинив Ісус.

Люда прокинулася й була здивована з того, що побачила уві сні. Вона розгорнула свою дитячу Біблію й перечитала, як описували це чудо євангелісти. Дівчинка вирішила про це розповісти в недільній школі.

Недільна школа

Швидко минув тиждень. Знову настала неділя. Валентина Іванівна зазвичай недільними ранками прокидалася так само рано, як і в будні. Але оскільки її діти і чоловік ще спали, вона використовувала час для особистої молитви, а також для того, щоб ще раз обміркувати, що має розповідати дітям у недільній школі. Сьогодні вона підготувала тему: «Про чуда Ісуса». Їй хотілося, щоб діти розповіли, про які чуда вони вже знають. Вона ще раз перечитала конспект і помолилася, щоб Господь благословив заняття в недільній школі, а також увесь день.

У недільну школу діти ходили охоче. На заняттях вони дізнавалися багато нового й цікавого. Ось і цього ранку всі прийшли вчасно.

– Діти, я вас вітаю! – сказала Валентина Іванівна. – Прошу всіх встати! Давайте ми з молитви розпочнемо наше заняття! – запропонувала вона дітям.

Потім Валентина Іванівна сказала:

– Сьогодні я пропоную поговорити про чудеса, які створив Ісус, коли був на землі. І хто про це щось знає, прошу піднести руку.

У клас до Валентини Іванівни ходили всі наші друзі, яких ми вже знаємо: Ганнуся, Миколка, Лариса, Світланка й Люда. Ганнуся взяла сьогодні із собою Андрійка, братика свого, бо цієї неділі в його класі не було занять. Вони домовилися, що Андрійко сидітиме тихо і нікому не заважатиме.

Те, що запропонувала Валентина Іванівна, всім сподобалося. Діти були вражені тим, що вони бачили уві снах. Ганнуся першою почала розповідати свою історію: як діти відзначали День народження, як вони випустили Чупринку в небо, як потім кулька їй у сні приснилася і як вона побачила чудо, яке вчинив Ісус. Діти по черзі розповіли свої сни. Вони були дуже раді, що бачили в снах такі чудеса. Валентина Іванівна зацікавлено слухала їхні розповіді й теж дивувалася з того, що діти побачили у своїх снах. Вона сказала:

– А чи знаєте ви, що про ці чуда, які ви бачили, а також про багато інших, можна прочитати в Біблії?

І вона запропонувала дітям, які вже вміють читати, прочитати про це на сторінках Євангелії. Діти були здивовані, що чудеса, які вчинив Ісус Христос, давно описані в Біблії. Валентина Іванівна сказала:

– Також багато інших чудес зробив Господь, коли був на землі. І про них теж записано в Святому Письмі. До наступного заняття я попрошу вас прочитати про інші чудеса Ісуса, а якщо хтось не вміє сам читати, то попросіть батьків це зробити.

Заняття закінчилося молитвою. Діти розійшлися, ще довго розмовляючи про те, як повітряна кулька Чупринка допомогла їм довідатися про чудеса Ісуса!