Притча про блудного сина

Ісус Христос частенько нагадував своїм слухачам, що Господь Бог є Милосердним Батьком, що завжди готовий прощати помилки і блуди своїх дітей. Одного разу розказав таку притчу:

«Багатий фермер мав двох синів, що разом з ним працювали на фермі: Одного дня молодший син сказав своєму батькові: «Коли помрете, половина вашого майна припаде мені. Дайте належне мені тепер, а я піду в світ і добре собі поживу”.

Батько любив своїх синів і не хотів, щоб вони почувались нещасними. З болем серця порахував усі свої гроші і половину з них віддав молодшому синові. Кілька днів пізніше, цей синок спакував усі свої речі і торби з грішми. Сів на коня, попрощався з батьком і братом і вирушив у світ.

Їхав він довго, аж, нарешті, заїхав-добрів до чужої країни. Він постановив тут трохи пожити, отже купив чудову й велику хату і заплатив за неї добрі гроші. Крім того, він з легкої руки видавав гроші на коштовні вбрання і на дарунки для своїх нових приятелів, які йому підлещувались. Він думав, що взаміну за дарунок, вони будуть йому ще більш зичливі.

Він запрошував усіх цих нових приятелів до своєї хати на бенкети й забави, що іноді тривали всю ніч і славились надміром вина і вишуканих харчів. Музики пригравали весело, а гарні дівчата танцювали і співали. Гості приходили безупину, кожний радо хотів попоїсти і забавитись на кошт наївного, що легкодушно розкидав грішми. І не розумів, що й за золото не купиш приятеля.

Але так легкодушно трачені гроші незабаром вичерпались. Не минуло й два роки від часу залишення батьківської хати, а він витратив усе до цента і мусив йти за позикою до банкирів. Щодалі, він був приневолений продати свою хату, щоб сплатити борги. На життя йому нічого не залишилось. Та й не мав, де притулитись. У цьому горю звернувся до своїх приятелів по допомогу. Але вони його висміяли й вигнали.

Нещасний і опущений всіма, він хотів найнятись на працю і заробити на хліб. Але була тоді посуха в цій країні, дощу не було впродовж довгих місяців. Сонце спалило усі жнива і люди важко голодували.
Він шукав скрізь собі працю. Врешті фермер прийняв його пасти і доглядати стадо свиней. Єдиною заплатою була скромна миска страви.

Але траплялось, він був такий голодний, що їв їжу, призначену для свиней, щоб тільки втихомирити голод. Одного разу, лежучи на землі, він пригадав собі рідну хату і свого батька, що так його любив. Він нагадав також, що слуги в його батька мешкали в вигідних хатах і мали хліба доволі.

«В мого батька слуги мають більше, як їм треба, а я тут загибаю з голоду». Сказав він собі і продовжував так: «Краще повернусь до мого батька і скажу йому: «Отче, я згрішив на Небо і перед тобою, і я вже негідний зватись твоїм сином. Прийми мене хоч за твого слугу».

По тих словах молодий чоловік устав і почав йти до батьківського дому. Була це зовсім інша мандрівка від тієї, яку він відбув два роки тому. Тепер він не мав ні коня, ні грошей.

Хоч він був босий, обдертий і брудний, батько здалека пізнав його. Дуже радий і щасливий, він вийшов назустріч синові.

«Батьку, я згрішив на Небо і перед тобою, – злементів він у сльозах. – Не прожени мене геть від себе». Старий батько обняв сердечно свого сина, пригорнув його і поцілував. А потім сказав прислузі: «Принеси йому найкращий одяг і черевики на його ноги, і перстень на його палець». А другому прислузі повелів: «Йди і заколи добре вгодоване теля. У нас велике свято, і ми його врочисто відзначимо. Бо ж мій син був мертвий і ожив, загубився і знову є поміж нами. Запроси наших приятелів і сусідів, нехай прийдуть і з нами повеселяться».

Старший син працював у полі й увечері повертався додому. Почувши музику і співи, він запитав слугу, що сталося. Коли почув, що батько так радіє поверненню його молодшого сина, сильно схвилювався і розгнівався. Першого стрічного слугу попросив викликати батька надвір.

Батько прийшов за хвилину і сказав: «Твій брат повернувся додому. Ходи, разом відзначимо цей великий день!»

Але старший син далі був дуже розгніваний. «Як я би міг це вчинити? – кричав він голосно. Я вірно працював вам, батьку, проте ви ніколи не дали мені навіть малої овечки на гостину з моїми приятелями. Але коли повернувся додому мій брат, потративши ваші гроші і ставши посміховищем людей, ви повеліли забити годоване теля і запросити всіх на бенкет. Ні, я на таке не піду!»

Батько був глибоко зворушений постановою свого старшого сина і вповні розумів його гнів.

Він сказав лагідно: «Мій сину, ти є завжди зі мною, і ти мені завжди дорогий. Але старайся й ти зрозуміти мене. Я невимовно щасливий, що твій брат повернувся додому. Він був мертвий і ожив, загубився і знову є з нами. Чи ж ти свідомий того, скільки я нажурився, коли він пішов геть з хати? Він був дурний і блудно жив, проте це мій син, і я його завжди любитиму».

Євангеліст Лука 15 (11-32)