Пташина рада

Колись птахи зібралися в громаду,
Щоб дати лихові пораду:
І звір, і люди нищать їх —
Як жити серед лих таких?

Балакали чимало,
Усяке там по-своєму казало:
Той каже: ми недбалі,
А дехто: це святі послали
Нам за гріхи таку покуту з неба, —
Так їй коритись треба.

А ж кібець молодий з гурта:
„Ні, братчики, — озвавсь, — тут історія не та!
Якби ми всі гуртом стояли,
Один би одного обороняли,
Тоді було б не страшно ворогів
І найдрібнішій тій пташинці,

А то ідуть — куди який схотів,
І ворог їсть нас поодинці.
Замість, щоб боронить гуртом своє життя,
Ми гриземося без пуття.

Покайтесь, братчики, та схаменіться,
— Гуртом усі давайте биться”. —
„Це правда. Правда.. . так… ” —
Зняла громада крик до неба.

„Авжеж! — промовив грак, —
Єднатись, а не гризтись треба,
А в нас щоденная гризня:
Раз бачив сам я серед дня,
Як кібець солов’я в садочку … ”

„ Що солов’я?” — тут кібець аж скипів.
— „Та що? Піймав та й з’їв Десь у куточку!.
„Я — з’їв? Я світ і правду вам
Тут зараз показав, дурним птахам,
А ви й брехати ще на мене!. .

Та на ж тобі, опудало мерзенне!.. ”
І кібець за грака вхопивсь,
Граки ж за того стали сміло,
Шуляк за кібця оступивсь,

А там ще й інші встряли в діло —
Ґвалт , галас, крик!. .
Ще мить — В повітря пір’я вже летить,
І почалась чубійка,
Безглуздая пташина бійка.. .

Даремне говорить про згоду,
Коли нема ладу серед народу.