Шакал та крокодил

Неподалік великої річки жив шакал. Славився він гострим розумом та дивовижною хитрістю. Нора шакала була неподалік берега річки. Часто, виходячи з дому, шакал йшов  до ріки втамувати спрагу. А в тій річці жив крокодил, хоч і був він відомий своєю тупістю, але все ж таки зумів придумати новий спосіб полювання. Неподалік берега була мілина. Там він спускався на дно і причаювався. Варто було якійсь тварині підійти до води, як крокодил блискавично хапав її за ногу, тягнув під воду, а потім із превеликим апетитом пожирав.

Крокодил давно помітив шакала, який не раз приходив на водопій. Але досі йому так і не вдалося вполювати його , бо цей шакал був набагато обережнішим і кмітливішим за інших своїх побратимів. Крокодил терпляче підстерігав шакала. Він часто ховався на дні річки біля самого берега, щоб за першої ж нагоди пообідати хитрим шакалом. Цілими добами просиджував він у воді, вичікуючи зручного випадку.

Одного разу, коли шакал прийшов, як завжди, на водопій, він помітив, що біля самого берега вода ніби трохи скаламучена. «Якщо тут вода каламутна, — подумав він, — відійду трохи далі і нап’юся там». Подумавши так, він зайшов у воду і пройшов трохи далі від берега, саме до того місця, де в цей час лежав, причаївшись на дні, крокодил. Крокодил зрадів, що здобич сама прийшла до нього. Він одразу ж захлопнув пащу і стиснув ногу шакала.

Спочатку шакала дуже налякала ця біда. Але коли він зрозумів, що сталося, почав гарячково розмірковувати, як вирватися з пащі крокодила.

І цього разу розум і кмітливість не підвели шакала. Незабаром у його голові визрів план дій. Він трохи поворухнув ногою, затиснутою в пащі крокодила, але так, ніби це якийсь неживий предмет. Потім голосно крикнув:

– Приятелю мій, крокодиле! Швидше допоможи мені! Нога моя загрузла в трясовині, допоможи, а то потону!

Після цього він ще раз тихенько поворухнув ногою і знову покликав:

– Дружище! Ну навіщо ти тримаєш кореневище очерету? Краще хапайся за мою ногу! Рятуй мене. Я зараз втоплюся.

Крокодил повірив шакалу. «Який я дурень, — подумав він. — Замість ноги шакала вхопив якийсь корінь і задоволений». І смішно йому стало від своєї дурості, і зло взяло на самого себе. Випустив він ногу шакала і схопився зубами за якийсь корінь, що був поряд. А шакал, як тільки відчув, що нога його звільнилася з страшних лещат, підстрибнув, блискавкою вилетів з води і звернувся до крокодила зі словами:

– Друже крокодил! Велике тобі дякую, що врятував мене від неминучої смерті!

Підстрибуючи та танцюючи від радості, він втік подалІ від річки. А коли крокодил зрозумів, що шакал знову обдурив його, то дуже засмутився. Але шакал втік і тепер пізно було шкодувати про це. «Я ще зустрінуся з ним завтра», — подумав крокодил і, чекаючи наступного дня, знову пірнув у воду і заліг нерухомо на дні.

Коли наступного дня шакал прийшов до річки, то був ще більш обережним і уважним. Він підозрював, що крокодил знову ховається десь у воді і цього разу вже не пропустить його, якщо зуміє схопити. Він не заходив у воду, а стояв на березі і намагався придумати щось таке, щоб напевно дізнатися, чи не ховається поблизу крокодил, а якщо ховається, то де. Так він постояв трохи на березі, подумав, а потім голосно сказав:

— Раніше, коли я приходив сюди пити, бачив на воді бульбашки повітря, а сьогодні їх немає. Жодної бульбашки. Отже, сьогодні пити не слід, вода не свіжа.

А крокодил лежав на дні біля самого берега. Він уважно прислухався до слів шакала і, щоб запевнити його, що ніякої небезпеки немає, почав видихати повітря з легень, через що на поверхні води з’явилися бульбашки. “Шакал повірить, – думав крокодил, – що тут нікого немає, зайде у воду, і тут я схоплю його”. Але ж і шакал придумав свою хитрість, щоб зрозуміти де  крокодил. Тому щойно побачив він бульбашки, що підіймаються з дна річки, то відразу зрозумів, де ховається крокодил. Так і не ступивши у воду, він повернув назад і, йдучи, голосно сказав:

– Пане крокодил! Якщо ти розраховував поласувати мною, то доведеться тобі поголодувати сьогодні.

Почув крокодил ці слова і страшенно розлютився на свою дурість. Але що вдієш? І час згаяв даремно, і шакал не попався у приготовлену йому пастку.

Тепер шакал зовсім перестав пити воду з річки. Неподалік його нори знаходився невеликий ставок. Ось туди і вирушав він вранці та у вечері, щоб угамувати спрагу. Таким чином, він позбавився щоденних тривог. Але крокодил був не на жарт розгніваний на шакала. Шакал двічі обдурив його, і крокодил був сповнений рішучості помститися за це. Будь-що він хотів порахуватися з шакалом за перенесені приниження. Але як це зробити? Шакал зовсім перестав пити воду з річки і навіть не з’являвся на березі. Тому крокодил вирішив вигадати інший спосіб помсти.

Неподалік берега тієї річки росло величезне мангове дерево, все обвішане соковитими, зрілими плодами. Шакал дуже любив поласувати солодкими плодами манго і щодня приходив до цього дерева. Коли крокодил дізнався про це, він дуже зрадів, бо відразу зрозумів, як він помститься шакалу.

Одного разу він вибрався з річки, приповз під дерево, зібрав зрілі манго, що обсипалися, і спорудив з них високу купу. Потім сам зарився у неї. Крокодил подумав: «Якщо шакав такий любитель манго, він обов’язково прийде поласувати соковитими плодами. А коли підійде зовсім близько, я одразу схоплю його». І крокодил причаївся під плодами манго.

Того ж дня шакал, як завжди, прийшов до мангового дерева. Тільки-но наблизився він до дерева, як помітив, що стиглі плоди не розкидані, як завжди, а зібрані в одному місці. Спершу він навіть зрадів і швидко попрямував до купи плодів, але раптом у його серці закралася підозра. Адже раніше манго завжди валялися безладно навколо дерева. А як сьогодні вони опинилися в одному місці? Хто їх зібрав? Ні, щось тут не так.

Хитрий був шакал. І цього разу придумав він новий прийом. Зупинився за кілька кроків від купи плодів і голосно сказав:

— Раніше, варто було тільки наблизитися, як манго самі підкочувалися до мене. А сьогодні жодне манго не котиться назустріч. Впевнений, тут щось сталося.

Крокодил, що причаївся під плодами манго, добре чув слова шакала і вирішив приспати його пильність. Він поворухнувся тихенько, і кілька манго підкотилися до шакала. Тепер шакал упевниться, що його не чатує ніяка небезпека, і підійде до купи манго, вирішив крокодил. Але шакал був не такий дурний, як крокодил. Як тільки манго покотилися до шакала, той одразу зрозумів. Задоволений своєю винахідливістю, він усміхнувся про себе і голосно заспівав:

Ворог причаївся під горою плодів,
Біда стереже тут невігласів і дурнів.
Недарма звусь я і розумним, і спритним,
Небезпеки тієї не боюсь.

Проспівав шакав свою пісеньку і втік. А коли крокодил зрозумів, що й сьогодні він програв тільки через власну дурість, то страшенно розлютився на себе. Адже з-за його тупості знову вислизнула здобич, що сама йшла до нього в лапи. Але ще більше розлютився він на шакала. І про себе твердо вирішив, що покінчить з ним, хоч би чого це йому коштувало.

Минуло ще кілька днів. І крокодил придумав новий спосіб, як упіймати шакала. Нора шакала була зовсім поруч із берегом. Опівдні крокодил виліз із води, тихенько заповз у нору шакала і причаївся там. “Шакал повернеться додому, – подумав він, – забереться в нору, а я його зловлю і з’їм”. Ось з такою думкою і лежав крокодил в оселі шакала.

День хилився до заходу сонця, і шакал попрямував на відпочинок у свою нору. Ще здалеку він побачив, що до нори проповзла якась важка тварина, що залишила на землі глибокий слід. І відразу подумав: «Чи не крокодил завітав до мене в гості, щоб розрахуватися зі мною?» І шакал знову пустив у хід усю свою хитрість.

Підходячи до нори, він закричав:

Гей, норо!
Чому ти зустрічаєш мене мовчанням?
Чи що змінилося з учорашнього дня?

Наблизившись до входу в нору, він сказав:

— Раніше, коли я повертався додому, нора ніжним голосом вітала мене. Що ж сталося сьогодні, чому вона мовчить? Тут щось підозріле.

І коли крокодил, що забрався в нору, почув ці слова, він ще раз показав свою дурість. Щоб приспати недовіру шакала, він заспівав якомога ніжніше:

Ласкаво просимо, хазяїне дорогий,
Задоволений будеш мною.

Підозри шакала підтвердилися: він одразу впізнав голос крокодила і зрозумів, що сьогодні крокодил зважився на все, щоб нарешті занапастити його.

Шакал підійшов до нори і сказав:

— Я щось забув. Почекай трохи, я зараз повернуся.

Після цього шакал швидко назбирав гілок, листя та сухої трави, склав усе біля входу в нору та підпалив. Дурний крокодил загинув у норі.

Кажуть, що тепер жоден шакал більше не п’є воду з річки. І якщо навіть вирушає на водопій, то ніколи не заходить у воду, бо вважає, що на дні річки лежить крокодил і чекає нагоди, щоб помститися йому. І крокодили вирішили назавжди, що ніколи і ні в чому не віритимуть шакалам і що шакали неодмінно стануть колись їхньою здобиччю. Обов’язково стануть.