Сімейка

Був у бабусі такий собі цапик.

Таж ні! Не було в неї ніякого цапика. Зате вона мала хатинку, чи, точніше, теремок. А ще горбок. На тому горбку і стояв теремок.

Було саме так, а не інак!

Не міг же горбок стояти на теремку, хоч би й тому, що на горбку ріс садок. Він ріс навколо теремка, а все, що знаходилося довкруг нього, належало бабусі, яка не мала цапика. А якби горбок стояв на теремку, то довелось би в садок ходити на дах, де сидять самі горобці. Як відомо, горобці полюбляють збиратися на всіх дахах, які тільки є на світі, й там одно тільки лаються між собою і б’ються до першої крові. Аж потім розлітаються по садках.

Такі бійки бували і на бабиному даху та у бабиному садку. По один бік даху, чи б пак в одному кінці садка, під парканом, росли кущі бузку, а в другому кінці – кущі шипшини. В отих кущах і жили горобині сім’ї, які весь час сварились і влаштовували бійки на даху. Ще ніколи не бувало так, щоб хтось із них помилився і ненароком побив свого родича. А все тому, що горобці, які пахли бузком, завжди били тих, хто мав запах шипшини.

І навпаки.

Під час таких бійок над бабиним дахом так чудово пахло: то бузком, то шипшиною, то знов-таки бузком. Сама ж бабця стояла на призьбі і збирала пір’ячко.

Не тільки в горобців бувають сім’ї, у бабусі теж була сім’я. Був у неї син Ігнац, який працював листоношею у поблизькому містечку, лісником у поблизькому лісі і рибалкою на поблизькій річці.

А ще була невістка Катаринка, найкраща велосипедистка на всю околицю. Вона продавала в містечку газети, марки та кольорові листівки з зображенням теремка біля лісу, що росте на березі річки. На тих листівках знаходився і сам Ігнац, тільки його не було видно, бо він завжди ховався: то за дерево, то під воду, – та так добре, що його ніхто не міг знайти.

Була ще в бабці онука Лойзка, друга найкраща на всю околицю велосипедистка, яку матуся Катарина возила до школи на своєму велосипеді: Лойзка сідала позад неї на багажник – і так у затишку всюди встигала другою після мами.

Ага, щоб я часом не забув: усі вони мали ще когось.

Бабуся мала внука Ферічка, татусь Ігнац та матуся Катарина мали сина Франтішка, їхня дочка Лойзка мала п’ятирічного братика Фера, або ж Фериська, це вже залежно від того, чи слухався він її чи ні: коли слухався – був просто Феро, коли мала до нього якесь прохання – бував навіть Фериком, а от коли гнівив її чимось – завжди був Фериськом.

І нарешті ще одне!

Час від часу було на що подивитись і горобцям. Як у кожній родині, у бабиній відбувались цікаві речі: у хаті, в садку або у дворі. Отоді вже горобці з пахучим пір’ячком припиняли свої бійки та сварки і швиденько вмощувались на даху. Там було їхнє горобине кіно: кожен сідав на свій стільчик, чи, вірніше, черепичку. Вони витягували шиї, настовбурчували вуха і не вірили своїм очам, бо поруч діялося щось таке…

Може, й ми пристанемо до них?

Спробуймо!