Сонечко і сонячні зайчики
Мельник Василь
Погожими весняними ранками вставало Сонце й посилало на землю Сонячних Зайчиків.
Якось уранці Сонячні Зайчики вибігли в садок і замилувалися — перед ними розквітла рожева яблунька.
— Яка ж вона гарна! Живий букет,— раділи Сонячні Зайчики.— Але вона щось каже? Що вона каже? — запитали вони в маленького пустотливого Вітерця, що саме пробіг коло них.— Може, ти знаєш?
— Знаю,— охоче озвався Вітрець.— Вони хочуть пити. В мене є один знайомий Дощик. Я його покличу.
І побіг.
Аж ось і Дощик прийшов. Теплий, гарний весняний Дощик.
Радіють люди: «Дощ у травні — врожай справний». А Дощик пройшов і далі помандрував — на діброви і ліси, щоб добре росли. На луки, на поля, щоб скрізь цвіла земля.
— Подивися, ясне Сонечко, на наші квіти,— стали гукати Сонячні Зайчики. І враз замовкли, бо замість цвіту побачили на гілках невеличкі яблука.— Як же це сталося? — здивувались вони, бо ж не знали, що це Сонечко усміхнулося і позолотило їх. І вже з невеличких яблук виросли великі та рожеві яблука.
— Дивіться, дивіться! — весело плескали в долоньки Сонячні Зайчики.— Які вони гарні!
“Світлячок” – Василь Менльник, казки для дошкільного віку
Художник – Софія Скачко
Видавництво дитячої літератури “Веселка”, м. Київ, 1987р.