Сова і кажан

Якось у густому лісі спав на гілці дерева, повиснувши вниз головою, кажан, а на сусідній гілці сиділа і спала сова. Вони спали міцно, але раптом кажана вкусив москіт, і він відразу прокинувся. Прокинувшись, подивилася в один бік, потім у другий і побачила сову.

– Гей, ти хто така? Прокинься! – сказав кажан. – Ти часом не кішка? Ти дуже схожа на неї.

Сова прокинулася від голосу кажана, побачила, хто її розбудив, і сказала сердито:

– Це ти про мене, це я схожа на кішку? Ні, я не кішка. А от ти випадково не собака?

– Ні, я птах – хіба ти не бачиш, що в мене крила? І я живу на дереві.

– А де в тебе пір’я? У мене, наприклад, воно є, – сказала сова.

– Ну і що з того, що я не маю пір’я? Я і без нього добре літаю – ось дивись.

Кажан злетів і облетів кілька разів навколо дерева і знову причепився до тої самої гілки.

– Ну, і що з того, що ти літаєш? – сказала сова. – Все одно ти вкрита шерстю, як собака.

– А в тебе голова точнісінько як у кішки!

– Ну й що з того! А чим ти харчуєшся?

– Я їм плоди, які ростуть на деревах, – відповіла летюча миша. – А що ти їси?

– Польових мишей та маленьких пташок.

– Ось як? Це те саме, що їдять коти? Ти кажеш, що я схожа на собаку, а я, між іншим, м’яса не їм.

Сова покрутила головою, помругала очима і сказала:

– Давай не будемо сваритися – ми ж обидві з тобою літаємо, а собака і кішка бігають по землі. І спимо ми завжди вдень, а літаємо вночі, і зараз якраз наш час з тобою спати.

І сова, сівши зручніше, заснула. А поруч, повиснувши вниз головою, міцно спав кажан.