Сова та Куріпка

Сидить біля свого житла сова. Прилетів яструб і сів навпроти неї на купину. Каже їй:

— Сестричко сова, на південь летіти час! Скоро завірюхи почнуться, замерзнеш у тундрі.

Відповідає сова:

— На південь я не полечу. У мене тільки дітки вивелися. Як я залишу маленьких?

— А яка тобі користь від дітей? Їх годувати треба, а ти сама з голоду пропадеш.

— Не пропаду! Тут куріпки є, жирні, смачні, ось ми й ситі будемо!

— Ну як знаєш, — сказав яструб і відлетів.

А куріпка недалеко сиділа, все чула. Злякалася вона:

«Сусідка сова з’їсти мене хоче! Що робити? Потрібно відлітати звідси». – Вирішила так і полетіла: довго летіла, зовсім знесиліла. І спустилася біля моря Льодовитого, океаном воно називається.

Подивилась туди, подивилася сюди — ніде не видно сови.

«Тут нема кого боятися. Ніхто мене не з’їсть», — радісно подумала куріпка. Іде вона берегом, груди виставила, голову підняла гордо, навколо весело поглядає.

Раптом з-під купини мишеня:

— Куріпко,  куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш!

Кинулося воно на куріпку, та тільки кінчик хвоста схопило, вчепилося і тримається. А куріпка цього й не помітила, йде собі далі.

Раптом через кущі горностай:

— Куріпко,  куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш!

Стрибнув тут горностай, та встиг лише за мишеня схопитися.

А куріпка швидко йде, на всі боки не оглядається, радіє, що від сови втекла.

Тут із-за каміння песець вискочив:

— Куріпко,  куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш!

Стрибнув песець, та схибив, встиг лише за горностая вхопитися.

А куріпка все швидше йде, від радості зовсім здуріла, нічого не бачить, нічого не чує.

І лисиця тут як тут:

— Куріпко, куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш!

Кинулася на куріпку, але схибила, за песця вчепилася.

А куріпка все біжить і біжить уперед, нічого не помічає, все себе хвалить: «Ось яка я розумна, від сови втекла».

Білий ведмідь із води виліз на берег:

— Куріпко, куріпко! До мене підійдеш, а від мене не втечеш:

Сказав і на куріпку кинувся, та теж схибив, за лисицю вхопився.

Нарешті куріпка помітила, що тікати їй стало важко.

“Щось зовсім не можу бігти, такий хвіст важкий!”

Озирнулася вона, хвостом махнула — відчепилося мишеня, і всі покотилися снігом. І зрозуміла тут куріпка, скільки в неї ворогів.

«Однак біля Льодовитого моря-океану мені ще небезпечніше. Полечу назад, до лісу ближче!

Так і живуть поруч сова та куріпка. Неспокійно куріпці, та все ж краще, ніж біля океану.