Оповідання для дітей — сторінка 25

Послухайте, як мандрували ми з Ониськом до Вогняної Землі.
Було це ранньою весною. Зайшов якось він до мене в кімнату та й каже:

— Прощай, друже, завтра ти мене вже більше не побачиш!

— Як? — питаю. — А куди …

Майже ціле літо я допомагав дядькові Хомі пасти колгоспних те­лят на Журавлиному острові.

Кожного дня рано-вранці ми вига­няли стадо з загону і тільки пізно вве­чері повертались до табору.

І от одного разу зі мною сталася ду­же дивна пригода.

Сонце вже …

Одного разу пішов Костик з дідусем і сестричкою Зоєю на прогулянку в ліс. Доки йшли селом, доти малий слухняно ступав попереду дідуся. Коли ж завернули на лісову стежинку, подався уперед. Та й Зоя не втрималася, побігла на галявину, усіяну барвистими …

В одного шинкаря був свійський папуга. Його клітка висіла в шинку. Як бувало в шинок надійде багато людей, і всі тиснуться до шинкаря, і кожен просить дати йому швидше, чого там кому треба, то шинкар каже їм:

— Не всі …

Шляхетна курка сиділа в дальньому кутку сараю. Там було сухо та тепло. Лише зрідка вона виходила назовні, щоб попити води та поклювати зерно, після чого одразу поверталася на колишнє місце. Під нею лежало і дбайливо зберігалося одинадцять яєчок.

Курка їх …

I

Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво…

Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… а з синім небом вже щось діється: …

Жив собі та був собі…
А втім, це тільки в казках так починається — жив собі та був собі,— а в нас не казка, а щонайправдивіша, можна б сказати, невигадана повість про дивного-предивного лелечича, котрий виріс на хаті в діда …

Оповідання з народного переказу

І

Було се дуже давно. Ще як на наші землі набігав дикий кочовий нарід печеніги й нищив та руйнував села й міста, а людей убивав або забирав у тяжку неволю.

А панував тоді в нашому славному …

Червневе небо обтрушувало в озеро зорі. Зоряне озеро — як небо, здавалось, дай нурка і полетиш. Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба, розплющив очі. Вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його з озера. Прогуркотів небом Великий Віз і …

Зразу як повернувся Данило на село — по кутку раз пройшов, тоді вдруге, втретє. Кульгає трохи: в лазареті йому фабричну ногу поставили. Відтоді і Кульга. Наче не пізнає ні людей, ні дворів.

— Люди, а де ж моя хата?

А …

Вони були навіть схожі один на одного. Обидва кирпаті, сіроокі й біляві. Тільки Олесь вищенький на зріст і худіший.

Дружать вони давно, ще з дитячого садка. Четвертий рік. І жодного разу не сварилися. Всі, хто їх знає, кажуть, що їх …

Із життя дитячого будинку

…Гу-гу! — трубить над ним вітер, бляхою гримить… Гу-гу!.. А осінь угорі темні хмари над ним у отару зганяє, хмари дощем його січуть холодним, хмари дощем його поливають. А кругом його — смітник, кругом бур’яни сухі …

Приїхали!

Що не кажіть, а в таборі було здорово!

Ух, як було в таборі!

Ех, як у таборі було!

А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були.

Але виявилося, що вони не …

Толя недовго гостював на бабусиних хлібах. Десь на другий чи третій день по приїзді в село його бачили на колгоспнім дворі. Це був тендітний, бліденький підліток, мало схожий на сільських хлопчаків, огрубілих, засмаглих, немов налаштованих до роботи, їх охоче відправляли …

На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна бором, друга — річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою. Тому кожного разу, коли Олесь виходить з дому, мати наказує йому:…

Довгі та моторошні Кузьці перші лісові ночі. Доки шарудить сіном, ладнаючи постіль у своїй маленькій хатинці під поріжком, нічого йому, крім того шарудіння, не чути: у лісі здасться тихо, мирно, притуляйся бочком до Однокрила, заплющуй очі й спи.

А як …

Днів зо три Кузьці роботи на розсаднику немає, тому що гайворони спершу бояться опудал. Налетять із лісу великою крикливою зграєю, тільки замахнуться сісти на лан, аж гульк — “Данило” порожніми рукавами на них махає, “дід Миколайчик” ляскає полами піджака, а …

Пішли ми якось у гості. До Генки. Він нам двері вичиняє з відром у руці. І в коридорі підлога мокра.

– Ой, – ми кажемо, – в тебе так чисто! А де ваш килимок, щоб ноги витирати?

А він:

– …

Не було ще такого літнього ранку — хіба вже каміння з неба,— щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома. Де там! Як тільки над обрієм зажевріє велика досвітня зоря, вже Арсен на ногах.

Почепить через плече стару шкіряну торбу з …

Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби, припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та непривітною. Перестало виспівувати й витьохкувати птаство всяк на свій лад, лише дятел стукотів десь недалечко по корі всохлого дерева.

Не клювало, бо …

Ой і проханий же був Юрко! Кличуть його:

— Іди, Юрасику, в піжмурки гратися!

Він не йде, чекає, щоб добре попросили. Знає, без нього не обійдуться.
Або дає хтось із гостей цукерок:

— На ось тобі гостинця.

Так Юрко заховає …

У найдальшому кінці городу, під тином, що виходив на вузьку безлюдну вуличку, любив я сидіти в гарячі літні дні. Тут росла висока кукурудза й золотоголові соняшники, сте­лилося по землі широколисте гарбузиння, а під самісіньким тином свіжо зеленів високою травою вузенький …

Давно-давно це було.

Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартуючи, казали:

— Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!

А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опень­ком, а Миколою, і …

— Як тебе звати?

— Калина.

Любомир здивовано зводить брови й перепитує:

— Може, Килина?

Усміх сонячним зайчиком спалахує на губах у дівчини:

— Ні, Калина… Хіба не чув такого імені?

— Хто тебе так назвав?

— А батько з …