Страшний заєць

Наламав заєць різних гілочок, накопав корінців, нарвав листочків. Сидить, обід собі варить.

Біжить повз песець.

— Привіт! – Каже.

— Привіт! – Відповідає заєць. – Що нового?

— Нічого. А в тебе що нового?

— Ось барана спіймав, — пожартував заєць. — Сиджу варю.

— О-о-о-о! – здивувався песець. — Навчи мене, як барана спіймати!

— Простіше простого — відповідає заєць, а в самого очі від сміху жмуряться. — Помалу підкрадися до нього і крикни. Дуже сильно крикни. Злякається баран, від переляку впаде. Тут його й бери!

— Гаразд,— каже песець,— піду пополюю на гірських баранів.

Сказано зроблено. Пішов песець на полювання, вистежив гірського барана, підкрався до нього та як щосили крикне! Ну, і припустився баранчик бігти! Тільки його й бачили.

Знову до зайця приходить песець.

— Ну як? Вполював? — питає його заєць. — Впіймав барана?

— Ні, не впіймав, — відказує песець. – Я сильно крикнув. А він не впав. А втік.

— Чого ж ти не впіймав його?

— А як?

— Ти, песець-дурненький! — похитав головою заєць і рот долонею прикрив: ось-ось розрегочеться. — Барана і то не зміг упіймати. Крикнув би йому навздогін: «Почекай, почекай!». Тоді б він, напевно, був твій!

Страшно стало песцю.

«Ой-ой-ой, — думає. — Оце заєць! Ну, а якщо захочеться йому на мене так крикнути. Тоді й мені непереливки буде! Пропаду ні за цапову душу!

Підхопився песець і тікати, від страшного зайця подалі.

Не витримав заєць — засміявся, від сміху на землю впав. Реготів, реготав, верхня губа в нього й луснула навпіл. З того часу з роздвоєною губою ходить. А думаєте, перестав заєць сміятися? Перестав жарти жартувати? Як би не так

— Це дурниця, — каже, — зате насміявся досхочу.