Суан Ікіт

Багато років тому в одному селищі жив хлопчик на ім’я Суан. Коли Суан навчався у школі, він не міг вимовити назву літери «ікс» і називав її «ікіт». За це школярі прозвали його Суан Ікіт. Щоразу, коли хлопчик приходив у клас, учні дражнили Суана: «Ікіт, Ікіт, Суан Ікіт прийшов!» І врешті-решт Суан через це  покинув школу.

Коли Суан вирішив, що більше не буде ходити до школи, він прийшов додому і сказав матері:

– Я не буду більше ходити до школи, мене там всі дражнять. Але все одно я доведу, що є найрозумнішим хлопцем у селі!

Незабаром після цього Суан узяв уночі батьків плуг і сховав у струмку неподалік від свого будинку. Наступного ранку батькові потрібен був плуг і він кинувся його шукати.

– Що ти шукаєш, тату? – запитав Суан.

– Плуг, – відповів той.

– Іди сюди, – сказав Суан, – зараз я погадаю і дізнаюся, де він.

Суан взяв папір і олівець і почав креслити якісь лінії та фігури, а потім сказав нібито латиною, на якій говорять вчені та чаклуни:

– Плугус вкрадус сусідус і захованус у струмокус.

Батько Суана пішов до струмка і знайшов там плуг.

– Мій син і справді найрозумніший хлопчик у селі! – Вигукнув він.

Люди почали говорити, що для Суана немає таємниць.

Якось, залізши на високе дерево, Суан побачив, як оре його дядько Педро. Опівдні дядько Педро пішов обідати, залишивши буйвола та плуг на полі. Суан спустився з дерева, підійшов до буйвола і сів на нього верхи, погнав у гори і сховав.

Повернувшись на поле, дядько Педро побачив, що буйвола немає, і почав шукати його. Односельчанин, який проходив повз, запитав:

– Кого шукаєш, Педро?

– Свого буйвола. Видно, хтось його вкрав.

– Та йди до Суана, свого племінника – він одразу скаже тобі, де твій буйвол, – порадив односелець.

Так Педро і зробив – пішов до Суана і попросив дізнатися, де його буйвол. Суан взяв олівець і папір і почав креслити на ньому великі та маленькі кола, кажучи:

– Буйволус захованус у горахус.

Довго шукав Педро у горах свого буйвола і нарешті знайшов. Він одразу вирушив до Суана і сказав йому:

– Любий племіннику, я справді знайшов свого буйвола в горах!

Після цього Педро почав говорити людям:

– Мій племінник може дізнатися про все!

Одної неділі від імені короля було оголошено: «У мене зник перстень з королівською печаткою. Хто знайде злодія, отримає принцесу за дружину, але тому, хто візьметься знайти і не зуміє це зробити, відрубають голову».

Коли мати Суана це почула, вона одразу пішла до короля і похвалилася:

– Мій син може дізнатися, хто вкрав перстень із королівською печаткою.

– Дуже добре, – сказав король, – я зараз же пошлю за твоїм сином карету.

Зраділа жінка пішла додому. Ще піднімаючись сходами, вона закричала:

– Суане, Суане, який ти щасливий!

– У чому моє щастя, мамо? – здивувався Суан.

– Я сказала королю, що ти зумієш знайти злодія, який вкрав перстень із королівською печаткою.

– Що ти наробила! – вигукнув Суан, затремтівши від жаху. – Ти хочеш, щоби мені відрубали голову?

Щойно він договорив ці слова, як до будинку під’їхала королівська карета, і правив нею той самий придворний, що вкрав перстень із королівською печаткою – він хотів скористатися печаткою для своїх цілей.

Суана охопив розпач, і він, сідаючи в карету, вигукнув:

– Смерть близька! – І додав, думаючи про себе: – Тепер тобі відрубають голову!

Придворний, що вкрав обручку, злякався: «Це він до мене сказав – кажуть, від нього нічого не можна приховати, для цієї людини немає таємниць! І звичайно, він знає, що я вкрав перстень, раз сказав, що на мене чекає смерть».

Придворний став перед Суаном навколішки:

– Пошкодуй мене, не кажи королю, що я вкрав перстень!

Слова придворного здивували Суана, але він швидко зрозумів, у чому річ, і запитав:

– Де перстень?

– Ось він.

– Добре. Якщо хочеш залишитися живим, слухай, що треба зробити. Ти повинен зловити одного з гусей короля і змусити його проковтнути цей перстень.

Так придворний і зробив – спіймав гусака, відкрив йому дзьоб, засунув туди перстень і змусив птаха його проковтнути.

Наступного ранку король покликав Суана і запитав:

– Ну як, можеш ти нам сказати, хто вкрав перстень із королівською печаткою?

– Мені потрібна свічка, без свічки я цього не дізнаюся, – відповів Суан.

– Дайте йому свічку! – наказав король.

Коли свічку принесли, Суан запалив її, поставив на круглий стіл і почав дивитись то вгору, то вниз, а потім пішов навколо столу, щось  бурмочучи.

– То де ж перстень? – знову спитав король. Суан відповів:

– Перстеніус у зобус гусяус.

Король наказав зарізати всіх своїх гусей, і в зобу одного з них знайшли перстень. Втішений король ляснув Суана по плечу і сказав:

– І справді ти знаєш все на світі!

На другий день було влаштовано пишне свято з нагоди весілля Суана і принцеси.

Один багатий чоловік, який жив за морем, на ім’я Маябонг почув про зятя короля Суана, для якого немає на світі таємниць. Маябонг навантажив свій корабель золотом і сріблом і поплив у країну, де жив Суан. Прибувши туди, Маябонг пішов до короля і запитав:

– Чи правда, королю, що твій зять все знає?

– Правда, – відповів йому король.

– А я у це  не вірю, – сказав Маябонг. – Хочеш, поб’ємось об заклад? Якщо твій зять скаже, скільки насіння в динях, які я привіз, я віддам тобі свій корабель, навантажений золотом і сріблом, але якщо ні – ти повинен будеш віддати мені стільки грошей, скільки я привіз з собою.

Король погодився, і Маябонг сказав, що завтра прийде з динями на площу. Вони вдарили по руках. Маябонг пішов, і тоді король покликав зятя.

– Маябонг зі мною посперечався, і тепер ти повинен сказати, скільки насіння в його динях. Чи зможеш ти дізнатися про це? – запитав король Суана.

Хоча Суан знав, що не зуміє, зізнатися у цьому було неможливо, і він відповів:

– Зумію.

Настала ніч, але Суану не спалося. Він не знав, що йому робити, і вирішив: «Втоплюсь я у відкритому морі, щоб моє тіло не знайшли, – а якщо і знайдуть, то всі зрозуміють, чому я втопився».

Він почав плисти і плив доти, поки не вибився з сил. І тут раптом на корму його човна сіли двоє птахів і заговорили між собою. Ці птахи були чарівними, їм були відомі всі таємниці на світі, і вони пошкодували Суана.

– Скільки насіння у зелених динях? – Запитала одна.

– П’ятдесят у кожній, – відповіла інша.

– А в стиглих? – Запитала перша.

– У кожній по шістдесят, – відповіла друга. Дізнавшись скільки насіння в динях, Суан відразу повернув до берега.

Наступного ранку Суан зустрівся на площі з Маябонгом. Маябонг простягнув йому зелену диню і запитав:

– Скільки насіння у цій дині?

Суан вдав, що задумався, а потім відповів:

– П’ятдесят.

Зелену диню розрізали, перерахували насіння, і зясувалося, що їх і справді п’ятдесят.

– Правильно! – закричали всі.

Тоді Маябонг простяг Суану іншу диню, стиглу, і спитав:

– А в цій скільки?

Бачачи, що вона стигла, Суан відповів:

– В цій? Шістдесят.

Диню розрізали, насіння перерахували, виявилося, що й цього разу Суан відповів правильно.

Хоч і прикро було Маябонгу віддавати програне, але довелося.