Свиня – скарбничка

Того ранку плюшева Мавпочка з лялькового куточка сиділа на підвіконні і весь час щось виглядала вдалині… А на вулиці йшов дощ, за його блакитною пеленою ледь вимальовувалися контури будинків і високих міських веж. І що там можна було побачити ще?

— Гей, всі сюди! — радісно закричала Мавпочка своїм ляльковим друзям. — Ось побачите, скоро дощ скінчиться! І буде веселка!

Усі сполошилися. Всім дуже хотілося побачити веселку. Але як дістатися на підвіконня?

На допомогу прийшов добрий Слон. Своїм сильним хоботом він по черзі став переправляти кожного на підвіконня. Як живий підйомний кран! Було трохи страшно — але всім сподобалося. «Мене, мене! — кричали іграшки наввипередки.

І тут Слон побачив товсту глиняну Свиню-скарбничку, що проходила повз. Це була не зовсім звичайна іграшка, але вона теж жила в ляльковому куточку. Слон хотів і її підняти на підвіконня, але Свиня так пронизливо заверещала, що Слон злякався і опустив її на підлогу.

— Я хотів тобі допомогти, — збентежено виправдовувався Слон.— Хіба ти не хочеш побачити веселку?

— Веселку? Яку ще веселку? Не потрібна мені ваша веселка!.. — огризнулась Свиня.

Що робити?! У неї були важливіші справи! Це була Свиня-скарбничка!

Ви, звичайно, здогадалися, що це були за справи? І в день, і в ночі свиня-скарбничка, тикаючи своїм п’ятачком в підлогу, нишпорила туди-сюди і шукала гроші. Побачить монетку, підкине її вгору
своїм п’ятачком, та так спритно, що монетка обов’язково потрапить прямо в щілину у неї на спині. Монетки голосно дзвеніли при кожному її кроці, і цей дзвін здавався Свині найсолодшою музикою.

Усі іграшки у цей час уже стояли на підвіконні і хвилювалися: «А де ж веселка? Може її сьогодні не буде? Один Слон досі залишався внизу. Самого себе не піднімеш! Йому стало дуже сумно, що він так і не побачить веселки. Що всі про нього забули.

— А-я-яй! — докірливо сказала іграшкам Мавпа.— Усіх нас Слон підняв, а сам залишився внизу.

Приятелі зніяковіли…

— Стійте! Я знаю, що робити! — вигукнув Маленький майстер.

І робота закипіла. Їжачок возив кубики і олівці на іграшковій вантажівці. Мавпа розвантажувала. Працювала вона всіма чотирма лапами відразу, висячи на власному хвості. Слон знову виступав у ролі підйомного крана, виконуючи найважчу роботу. Клоун ловив олівці і так спритно їх кидав, що вони потрапляли саме туди, де було потрібно. А Маленький майстер молоточком, швидко збив всі деталі разом. Лялька Марійка теж не стояла без діла, допомагаючи то одному, то іншому.

І ось міст готовий. Щасливий Слон обережно ступив на нього, постояв на місці, ніби пробуючи міст на міцність. І під крики «ура» поважно пройшов на підвіконня. Ото було радості! Тепер всі були разом. Слона довелося поставити всередину, щоб він не наступив комусь на ногу. Друзі взялися за руки і заспівали: «Дощику, дощику, перестань! Дощику, перестань!..

А у іншому кінці кімнати, у темному кутку біля буфета, можна було почути такі слова.

— Гей, Мишеня. — злодійкувато озираючись, шепотіла Свиня. – Є справа! Йди сюди!

Мишеня замиготіло очима-бусинками — воно ніяк не могло зрозуміти, навіщо його викликали з нори.

— Послухай,— захрюкала Свиня.— Нещодавно під буфет закотилася велика срібна монета. Дістань її.

— Хвилинку! — послужливо пискнуло Мишеня і шмигнуло під буфет.

«Апчхи!» — пролунало з-під буфета. Через секунду звідти вилізло Мишеня. Воно котило монету, раз у раз чхаючи від пилу.

А наші друзі на підвіконні так старанно співали «Дощику, дощику перестань», що дощик, мабуть, почув… і перестав.

Хмари розступилися, і відкрилося чисте ясне небо. Виглянуло сонце. Сліпуче заблищали дахи, сріблясті башти, та вмиті дощем крони дерев. Друзі так залюбувалися цією свіжою пишністю, що не помітили, як з’явилася… веселка.

Переливаючись яскравими фарбами, вона перекинулася через все місто, немов казковий міст збудований Сонцем! Затамувавши подих, дивилися іграшки на веселку. А зворушений Слон, шумно зітхаючи, басив: «Це чудово!»

Коли тобі особливо добре і радісно, хочеться, щоб усі раділи разом з тобою, тому друзі і згадали про Свиню-скарбничку.

— Гей! Свиня! — закричали всі. — Іди сюди швидше! А то веселка скінчиться!

— Найцікавіше пропустиш! – підтвердила Мавпочка.

— Відчепіться ви зі своєю веселкою! — прохрюкала Свиня-скарбничка, затуляючи собою велику срібну монету, яку тільки-що викотило для неї з під буфету мишеня.— У мене справи важливіші за вашу веселку!

Як завжди, із завидною вправністю свиня підкинула монету п’ятачком. Але… чи скарбничка була вже була повна до країв, чи отвір було замалим, тільки монета застрягла в щілині у неї на спині. Тоді Свиня полізла під буфет і силою спробувала заштовхати монету. Вона крехтіла, пихтіла, тиснулася щосили. Ось вона піднатужилася ще раз і…

…Хрясь! Свиня-скарбничка тріснула і розпалася на дрібні глиняні черепки. Дзвінко розсипалися навколо неї мідяки, а велика срібна монета — винуватиця загибелі Свині — покотилася, покотилася і закотилася назад під буфет.

— Ой, — сплеснули руками іграшки.

— Її тепер не склеїш! — похитав головою маленький майстер.

—Нещасна! — сумно пробував Слон. — Вона так і не побачила веселки.

Ляльки, які стали свідками загибелі Свині-скарбнички, звичайно, були засмучені. І хоча раніше ніхто її не любив за те, що вона цілими днями нишпорила по кутках і шукала гроші, тепер усі намагалися згадати про неї щось гарне. Але не могли, як не намагалися…

А над містом, як і раніше сяяла веселка. Одним кінцем вона упиралася в море з великими кораблями біля причалу, а другим — у старовинну вежу з високим шпилем. Друзі дивилися на веселку і не могли налюбуватися. Це дійсно було прекрасно!