Тканина царівен

Була собі царівна — не царівна, а царівненятко, така була молоденька. І привітна була, і хороша була, а що розумна, — то предиво!
Царівна спить, а знадвору погожий ранок стукає у вікно рожевими пальцями: дзіньдзінь ! . . Царівна розплющує очка і . .. що це ?
У неї на подушці гусениця завбільшки в палець.
Не злякалася царівна, не крикнула, не заплакала. Усміхнулася та й каже :

— Як ся маєш, гостенько! Ти перша прийшла мені добридень сказати!

А гусеничка ніби розуміє царівнину мову приязну, сп’ялась на куценьких ніжках, голівкою покивала.
Покликала царівна слуг і наказала : гусениці не вбивати, за вікно не кидати, ніякої кривди їй не заподіяти.

— У моїй кімнатці, в куточку, поставте деревце зелене і покладіть мою гостю на листок свіжий, запашний. Я буду дивитися як вона снідатиме.

А опівдні: — Буду дивитись, як вона обідатиме.

А ввечері: — Буду дивитись, як вона вечерятиме.

А на другий день: — Буду дивитись, як вона в мене житиме.

І жила собі гусениця в царівниній кімнаті, листячко поїдала, на галузці спала, росла-виростала, все більша ставала.
І сталось так, що поїхала царівна з батьком, з матір’ю у десяте місто в гостину. Вертається додому, заглядає на деревце, а гусениці нема . . .

Тільки на галузці висить щось таке дивне, кругле й подовгасте, чи то грудочка, чи то торбинка.
Задумалась царівна.

— Приведіть мудреця, хай скаже, що воно таке.

Прийшов мудрець бородатий, став те диво оглядати, стукнув себе пальцем у чоло й говорить:

— Це таке диво: мудре дерево мудрий овоч уродило.

— Якщо так, то ти, мудрий чоловіче, мусиш перший його з’їсти! — сказала невдоволена царівна.

— Я сирого не їм — у мене зубів нема! — відповів мудрець.

— Нічого! Зваримо! — царівна на те.

Відчепили слуги грудочку з галузки, кинули в окріп, зварили й подали мудрецеві на золотій тарілці. Став мудрець міркувати, став придивлятись, став грудочку-торбинку розбирати, а вона з тонісіньких блискучих ниточок виткана.
Гляне царівненятко та й дрібними сльозами обіллється:

— Ой, горе! Моя бідна гусенична! Вона нежива! . .

А в тій торбинці справді мертва гусеничка лежала. Не діждала з лялечки метеликом стати. . .

— Я ж казав, я ж казав! — забурмотів мудрець, уклонився й пішов додому.

А царівна тужить і зідхає, торбинку розмотує, нитки на пальчики навиває і думає-гадає.
Думала-гадала, а там і каже :

— Хочу я ці ниточки одну до одної складати, уздовж і впоперек переплітати, тканину ткати. Зробіть мені маленькі кросна!

Зробили майстри кросенця, мов іграшку, і царівна виткала манюсінький шматочок тканини. Хороша вдалася тканина, м’яка, ніжна й блискуча.

— Оце мені від безталанної гусенички подарунок! — каже царівна.

Подивились на це люди, стали й собі таких гусениць годувати. Гусениці випускали з ротиків блискучі ниточки, обсновувалися ними й ховалися у торбинках-коконах. А люди розмотували ниточки і ткали з них хороші тканини.
Першу тканину принесли в подарунок нашій царівні. А в царівни весілля незабаром, тож пошили кравчині чудову шлюбну суконку. Яка хороша була в ній молоденька царівна! Мов ангел, мов весна, мов уранішня зоря перед сходом сонця . . .
Ось така вам казочка про першу тканину царівен і королівен — шовк. Тому то і гусеницю і метелика, в якого вона перевтілюється, називають шовкопрядом.