Удод

Було  чи не було, а жив-був у лісі птах – удод. Звив він собі на дереві гніздо. Але якось захотілося йому подивитися, що це таке місто.

Прилетів він у місто, сів на високий мур і став співати. Діти почули голос удода і вирішили поставити сильце і спіймати його.

Зайнялися діти сильцем, а удод знай собі посміюється. Саме в цей час повз проходив один мудрець. Запитує він удода:

— Над чим смієшся?

— Над дурістю цих дітей,— відповідає удод.— Вони розставляють сильце для мене, а я ж під час польоту бачу воду під землею Ніби я не побачу їхнє

сильце!

— Не радій раніше часу,— промовив мудрець,— і не смійся даремно. Інакше попадеш в сильце.

Ну а діти? Діти розставили сильце, і один з них помітив:

— Сильце без приманки не годиться. Який птах сяде в сильце без приманки?

І вони почали шукати приманку. Знайшли коника і хробачка, поклали в сильце і відійшли. Удод злетів зі стіни, захотілося йому поласувати коником і хробачком. Про сильце він  забув. Тут  він і попався. Прибігли діти, схопили удода, прив’язали до ноги мотузку, почали її смикати і тягнути.

Тим часом повертається той самий мудрець. Бачить він, діти зловили удода і прив’язали мотузкою за ногу.

Підійшов він і каже:

– Ей удод! Хіба не ти сміявся з дурості дітей? Ти ж казав: Я бачу воду під землею! Чи мені не побачити їхнє сильце?»

Удод відповів йому:

— Це все так. Але жадібність своєю долонею засліпила та обдурила мене і позбавила язика. Двома пальцями вона заплющила мені очі, і я перестав бачити сильце. Двома іншими пальцями заткала вуха, і я не почув порад мудреця. А одним пальцем закрила рота, щоб я не спитав, як мені бути. Благаю тебе, звільни мене!

Мудрець покликав дітей:

— Мучити невинного птаха —погана справа . Краще відпустіть його на волю.

Діти випустили удода, і він полетів у ліс  і  досі там літає.