Вередлива Христя

Вередлива Христя сіла кашу їсти. Тре руками очі:

— Каші я не хочу!

Борщик їй зварили.

Знов вона щосили над мискою плаче:

— Борщик загарячий!

Дали Христі юшки — аж закрила вушка, ніжками тупоче: — Юшки я не хочу!. .

Каже юшці каша :

— Що ж це Христя наша нас не хоче їсти? Як не сором Христі? Чи я підгоріла? Ні, смачна і біла. Тож дідусь нехай з’їсть мене, й край! Юшка посумніла:

— Я їй теж немила. Не стерплю образи, — розіллюсь відразу.. .

Борщик засміявся, аж у боки взявся:

— Мною хто гидує — хай поголодує!

Та я  плигне з печі, аж розбився глечик.

От приходить Христя зголодніла з міста. В пічку заглядає — нічого немає: ні борщу, ні юшки, — опустила ручки та прошепотіла:

— Хоч би кашки з’їла! Так тихенько в хаті.

Котик волохатий лиш собі в куточку до Христі муркоче:

„Вередлива Христе,

Почекай до ранку.. .

Певно, будеш їсти

Смачно свій сніданок!”