Віслюк і Золотий божок
Годованець Микита Павлович
Колись у давнину, ще за царя Тимка,
Як ще земля була тонка,
Віслюк возив Божка.
Хто стріне Віслюка,
Всяк Золотому Богу
Хвалу і славу воздає
І стелиться під ноги,
Поклони б’є.
Віслюк гадав: йому честь, Віслюку,
Загордував, запінився, сказився:
— Навіщо б з Ідолом я возився,
Коли скрізь маю честь таку? —
Недовго думаючи, вчинив образу Богу:
Звалив його в баюру на дорогу…
Та, знать, уже така
Долина Віслюка,
Бодай такої доленьки не знати:
Рука важка
Взялась по ребрах розуму навчати:
— А честь та, дурню, не тобі,
А Божку, що в тебе на горбі! —
Такий Віслюк «день добрий!» вам не скаже,
Якщо на нього тінь чужої слави ляже.