Вітер і Сонце

— Ось я його, обийбоку, притисну!
За носа укушу, під вухо свисну.
Не тільки свиту латану здеру,
А й сорочину скину, заберу,
Царя природи гордого скорю! —
Гукнув морозний Вітер-свистопляс.
Подув, сердитий, буйний, грізний,
Прохожого схопив, мов богатир залізний,
Що в того мало й дух у тілі не погас.
Прохожий шапку ще тісніш натис:
— А щоб той Вітер, – каже,— скис! —
Над обрієм знялось Світило яснолике,
Над світом розлилось великим,
Пливе веселою рікою,
Прохожому заглянуло в лице;
Торкнуло, граючись, блискучим промінцем,
Стан обняло гарячою рукою…
Людина піт рясний обтерла із чола,
Всміхнулась Сонечку, мов нені люба дочка,
Розхристалась, свитинку і зняла,
А далі,й піджака, зосталася сорочка…
Сердитий Вітер занімів:
— Дивися, сила дивовижна! —
По вербах люто зашумів…
Перемогла там ласка ніжна,
Де лютий гнів
Здолати не зумів.

Микита Годованець. “Байки в двох томах”. Том другий “Ріка Мудрості” за сюжетами Езопа. Видавництво «Дніпро», Київ, 1968 рік