Вовчик – Гострозубчик

– Не відходьте далеко від леговища! – наказувала вовчиця-ненька вовченятам, збираючись На лови.

– Кругом аж кишить від різної погані.. Хоч зуби ваші вже гострі і пазурі чималенькі ?..

Вона швидко зникла в хащах, а слухняні вовченята стали забавлятися біля леговища…

Куцохвостий, Сіроочка і Гризунчик качаються весело по мохові, стрибають між дерев, торгають одне одного за хвостик…Лише одному Гострозубчикові ввесь час кортить – он там за що смереку, що лежить поперек ліса,-тільки глипнути!..

Він уже давно збирається туди , але якось не мав відваги, та сьогодні не вагається…Навіть не стямився, як помандрував лісом…

Його все цікавить, цікавить….

– Оце злизав краплинки роси з папороті, розкусив чорних ягід, понюхав носиком гриба,- аж зирк – посеред дороги купа соснових шпильок і гілок.

Хотів її обійти, коли бачить : купа мов жива, рухається.. Пристанув…

Приглядається: сюди й туди бігають маленькі, чорні цяпочки, схожі на ягідки, що їх он-де розкушував.

Не видержав – встромив носика в муравлище… Мурашки заметушилися, заворушились, обсіли цілу мордочку… лоскочуть ніжками. А тут як щось запече Гострозубчика в носик, раз, другий … Гострозубчик відскочив мов м’ячик, потріпав мордочкою і став лапками скидати мурашок.

– Паскуда якась – подумав, витерши мордочку об траву.-Таке мале, як порошинка, а як здорово тне!- Дивився з подивом на мурашок, що увихалися і метушилися.

– Краще не займатиму!- і пішов далі.

Продирався відважно між травами; Його ж і не було видно звідтіля,- тільки часом сіренький носик вистане з-поміж зілля.

Вовчик-Гострозубчик ніколи не забував про навчання неньки-вовчиці “вовк усе обережний., що хвилини вітрить, чи бува яке лихо не грозить?

Часом видряпувався на якийсь пеньок,чи повалене дерево і розглядався кругом.

А  тут – що крок щось нового, якась несподіванка.

– Цікаво в світі, – думав.

Оце надибав слимака, що на широкому листкові вигрівався на сонечку.

Обережно діткнувся лапкою до його ріжків – ану ж вжалить, як ця маленька порошинка там в муравлищі.

Слимак швиденько сховав ріжки і ввесь з поспіхом сховався до своєї хатки-щкарлупки

Це дуже припало до вподоби Гострозубчикові: значиться хтось його лякається.

Тепер відважно мандрував, мандрував, аж дивиться – серед ліса поляна, а на ній потічок. Потічка ще не бачив зроду.

– От раз несподіванка – подумав.
– Це напевно стежечка кудись біжить…а як швиденько.. А як блищить, як ці каплини, що бувало злизує з листочків: Став над берегом і остовпів з дива: здолу дивиться на нього його братик Куцохвостик .

– Але куди ж Куцохвостикові там зайти?

– Це мабуть чужий вовчик! -подумав далі. – Треба б з ним заприязнитись, може підемо з ним разом?..

– Гострозубчикові, бачите, подобався незнайомий. Гострозубчик йому теж припав до вподоби, бо чому ж так цікаво приглядався до нього здолу?!

Гострозубчик став, незнайомий собі став; Гострозубчик висунув мордочку, незнайомий так само.

– Певне теж бажає заприязнитися! -мигнуло Гострозубчикові в голові.

-Так чого ж ждати?-, скочив вниз , щоб вовчим звичаєм обнюхатись з плем’яком. Та лише’ досягнув носиком води, незнайомий вовчик десь зник,а сам Гострозубчик лише кін чик хвоста наставив з води. Зразу не розумів, що сталося. Аж напився води – побачив ,що це не жарти !…
Хотів уже навіть кричати: рятуйте!  Та лише відчинив рота, вода знову його залила, а тут і душити щось стало.

Мимохіть став вимахувати лапками, і на диво щось піднесло його вгору. Виставив на хвилинку мордочку з води, вдихнув дещо повітря,
а тут знову щось тягне вділ. Та Гострозубчик вже не дурний – вимахує вперто лапками аж бризги кругом летять. Тепер уже не потоне!

– Кумедна несподіванка! – подумав.

Це навіть стало його забавляти.

Аж зирк: вгорі високо над ним висить маленька цяточка.

– Це напевно шуліка! Ненька багато розказувала про страшних шулік.

А цяточка вже не цяточка, вже мов горішок, мов яблучко.

Гострозубчик розпучливо замахав лапками, а тут на лихо ще вода не давала добитися до берега, несе кудись і несе.

А цяточка вже не цяточка, вже й не горішок і яблучко, вже як камінь летить просто на Гострозубчика.

Рад не рад Гострозубчик сховався під водою, та лише сховав мордочку, як шуліка шугнула за ним туди і щось болюче, болюче схопило Гострозубчика-за хребет. Він болісно заскавулів. Шуліка замахала широчезними крилами і знялася разом з вовчиком над водою. Біль в хребті нагадав Гострозубчикові неньчині слова:”Як хто робить вам кривду – кусайте’’. Він викрутив свою шию як тільки міг і вбив свої зуби в ногу шуліки, що гострими пазурами держала його за хребет.

Шуліка запищала від болю. Це додало Гострозубчикові сил., він гриз , не пускав ноги, хоч шуліка клювала дзьобом, мов долотом, в голову, в шию, куди попало. Гострозубчик не переставав гризти, зрозумів, що коли перестане – пропаде.

Шуліка вже не могла летіти, падала щораз униз, зачіпала крилами об гілки дерев. Клювати й летіти було важко. Біль в нозі відбирав їй решту сил.

Вовчик-Гострозубчик кусав, гриз , аж перегриз і разом з відгриженою ногою полетів на землю.

Мов м’ячик упав на м’якенький мох. Зараз схопився на ноги і ждав на новий удар та шуліка скигліла від болю, знялася високо в гору і зникла за верховіттями.

Гострозубчик не міг з дива вийти: крок перед ним стояла ненька-вевчиця. Вона почула – його голос і крик шуліки та вибігла йому на рятунок. Бачила як Гострозубчик завзято боровся з ворогом.

І ось широким, вогким язиком облизує кров із ран Гострозубчика, а він радий, що знову біля неньки – не чує навіть болю.