Витівки Баби-Зими

Розлютилася баба-зима, вирішила все живе звести зі світу. Насамперед стала до птахів добиратися: набридли вони їй своїм галасом і писком. Подула зима холодом, зірвала листя з усіх гаїв і розкидала його по дорогах.
Нікуди дітися птахам; стали вони зграйками збиратися, радитись, гадати.
Зібралися, покричали й полетіли за високі гори, за сині моря у вирій. Залишився горобець, та й той під стріху заховався.
II
Бачить зима, що птахів не наздогнати – кинулась на звірів. .Завіяла поля снігом, занесла ліси заметами, одягла крижаною корою і посилає мороз за морозом. Ідуть морози один від одного лютіший, з ялинки на ялинку перестрибують, тріщать, поскрипують, звірів лякають.
Але не злякалися звірі: в кого кожухи теплі, а хто заховався в глибокі нори, білка в дуплі горішки гризе, ведмідь у барлозі лапу смокче, зайчик, стрибаючи, гріється, а коні, корови та вівці давно в теплих хлівах готове сіно жують, тепле пійло п’ють.
III
Ще більше лютує зима – до риб добирається: посилає мороз за морозом, один від одного лютіший. Морозці жваво біжать, молотками голосно вистукують; без клинків, без підклинків по озерах, по річках мости будують. Замерзли річки й озера, та тільки зверху; а риба вглиб пішла: під крижаною ковдрою їй ще тепліше.
«Почекайте ж! – думає зима. – Допечу я людям». І посилає мороз, один від одного лютіший.
Розмалювали морози візерунками шибки у вікнах, стукають у стіни й двері, аж колоди тріскаються. А люди запалили печі, печуть собі млинці гарячі та з зими глузують. Випаде кому до лісу по дрова їхати, одягне кожуха, валянки, рукавиці та як почне сокирою вимахувати, то аж у піт кине.
Дорогою, неначе зимі на глум, валки потяглися: від коней пара йде, візники ногами тупотять, рукавицями ляскають, плечима здвигують, морозці хвалять.
IV
Найобразливішим здалося зимі, що навіть малі діти – і ті її не бояться. Катаються собі на ковзанах та на санчатах, у сніжки граються, баби ліплять,
гори будують, водою поливають та ще й мороз кличуть: «Прийди, поможи!» Ущипне мороз з люті хлоп’я за вухо, іншого за ніс, аж побіліють, а хлопчик схопить снігу, давай терти – і запалає в нього обличчя, як жар.
Бачить зима, що нічим їй не взяти – заплакала спересердя. З переляку зимові сльози закапали. Мабуть, весна близько